Населені пункти

 Населені пункти

 

     Типи поселень

   Результатом розселення людей є мережа населених пунктів (поселень) – уся сукупність населених пунктів, розташованих на будь-якій території. Розрізняють два типи поселень: міські й сільські. За даними статистики, нині          51 % населення світу проживає в міських поселеннях, а 49 % – у сільських.

  Утім провести межу між містом і селом не завжди легко. Чим же вони відрізняються одне від одного? За якими критеріями поселення поділяють на села і міста? Здавалося б, найважливішим критерієм могла б слугувати кількість населення. Проте єдиних стандартів у світі щодо людності міст немає. Так, у Скандинавських країнах, Данії, Ісландії містом вважають поселення, де мешкає понад 200 жителів, у Канаді та Австралії – більш ніж 1 тис. осіб, у США – понад 2,5 тис. осіб, у Китаї – більше 3 тис. осіб, в Україні – понад 10 тис. осіб, у Росії – понад 12 тис. осіб, у Японії – понад 30 тис. осіб. На рівні ООН було зроблено спроби встановити єдиний, спільний для всіх країн критерій для визначення статусу міста – не менше 20 тис. осіб. Але при цьому кількість міст світу одразу зменшилася б на чверть. Тоді було вирішено вести облік міст за даними кожної держави.

   Головною ознакою, що відрізняє міське поселення від сільського, є характер зайнятості населення. Міським є поселення, де більша частина людей працює в промисловості та сфері послуг, сільським – у сільському господарстві.

     Міські поселення

    У наш час розміщення людей дедалі більше визначається географією міст. Нині в містах живе більше ніж половина всього населення планети. Сільське населення переважає лише в Африці та в Азії.

   Місто – тип поселення, понад 85 % жителів якого зайняті у сфері послуг і промисловості.

   Зазвичай місто характеризується значною кількістю населення та великою його густотою. У місті зосереджено багато видів господарської діяльності: наука, освіта, культура, інформація, банківська справа, транспорт, промисловість, будівництво та інші. Усе це, поєднане інженерною і соціальною інфраструктурою (сферою обслуговування, необхідною для функціонування міста), зумовило тут формування особливого міського способу життя. Кожне сучасне місто має певні особливості внутрішньої організації. У ньому наявні квартали будинків, часто міські райони. Є центральна частина, промислові зони, в сучасний період – бізнес-сіті.Розвинута інфраструктура: дорожні мережі, вулиці з тротуарами, алеї, пішохідні зони, громадський транспорт. Наявне централізоване водо-, газо-, електропостачання, каналізація, телекомунікації, підприємства з утилізації відходів. Місто є важливою адміністративною одиницею країни.

  Нині у світі налічується понад 2,5 млн міст.Їх розрізняють за кількістю населення (людністю) та функціями.

    За кількістю жителів міста поділяють на групи:

• малим у більшості країн вважають місто, де мешкає до 20 тис. осіб
• середнім – 20–100 тис. осіб
• великим – 100–500 тис. осіб
• надвеликим – 500 тис. – 1 млн осіб
• містом-мільйонником – понад 1 млн осіб
• містом-мультимільйонником – більше ніж 5 млн осіб.

    Перші в історії міста були центрами торгівлі, ремесла, адміністративної влади, військовими укріпленнями. З розвитком суспільства роль міст значно розширилася. Вони стали транспортними вузлами, культурними, освітніми, курортними центрами. Тепер міста класифікують за їхніми функціями, тобто основною роллю, яку вони відіграють у господарстві країни. Великі міста часто є багатофункціональними, виконують одразу кілька функцій як у виробничій сфері, так і у сфері послуг. В останні десятиріччя серед функцій найбільших міст зростає роль саме невиробничої сфери: науки, освіти, культури, фінансового та юридичного обслуговування, реклами, побутових послуг тощо. Так, у Нью-Йорку у сфері послуг працює понад 4/5 усього економічно активного населення, у Лос-Анджелесі та Чикаго – більше як 3/4. Є й вузькоспеціалізовані міста, основою для розвитку господарства яких стала одна галузь виробничої або невиробничої сфери.

       Виділяють міста з такими функціями:

• промисловими (наприклад, Детройт у США)
• транспортними (Суец у Єгипті)
• політико-адміністративними (так звані штучні столиці – міста, що були спеціально збудовані як адміністративні центри і не виконують інших функцій: Канберра, Оттава, Вашингтон, Бразиліа)
• науковими та освітніми (Оксфорд і Кембридж у Великій Британії, Гейдельберг у Німеччині)
• курортно-оздоровчими (Ніцца у Франції, Маямі у США)
• військовими (Гібралтар)
• релігійними (Мекка та Медина в Саудівській Аравії)

      Світові міста

   Деякі міста відіграють важливу роль не лише у житті країни, а й в економічному та політичному житті всього світу. Їх називають світовими (глобальними) містами, або альфа-містами.

  Світове місто – це місто, яке вважається важливим елементом світової економічної системи, здійснює сильний політичний, економічний і культурний вплив на ключові регіони Землі.

    Уперше термін «світове місто» було використано на початку 1990-х років щодо Лондона, Нью-Йорка і Токіо. Світове місто – це не завжди столиця країни. У таких містах проводять міжнародні зустрічі, міжнародні організації розміщують свої штаб-квартири. Світові міста вирізняються з-поміж інших міст багатьма особливостями.

    Наприклад,

• Шанхай (24,2 млн осіб), Карачі (23,5 млн осіб), Пекін (21,2 млн осіб) – найбільшою у світі кількістю населення;
• Токіо, Осака, Москва – високою «вартістю» життя;
• Дубай, Маямі, Амстердам – кількістю іноземців;
• Токіо, Москва, Сеул – пасажиропотоком метрополітену;
• Шанхай, Лондон, Нью-Йорк – довжиною метрополітену;
• Атланта, Пекін, Лондон – потоком авіапасажирів;
• Москва, Нью-Йорк, Лондон – кількістю мільярдерів;
• Токіо, Нью-Йорк, Лос-Анджелес – обсягами виробництва товарів і надання послуг.

   Нині складено перелік зі 173 світових міст. Найбільше їх на території США, Європейського Союзу, Індії та Китаю. За значенням ці міста умовно поділяють на три типи:

• Альфа (44 міста)
• Бета (63 міста)
• Гамма (110 міст)

   Рейтинг світових міст очолюють Лондон і Нью-Йорк. Їх зараховують до типу Альфа++. Серед українських міст до групи світових належить лише Київ, який посідає 70-те місце і віднесений до типу Бета.

       Сільські поселення

      До сільських поселень зараховують усі населені пункти, що не мають міського статусу. Порівняно з містами вони виконують переважно одну функцію – сільськогосподарську, і в них проживає значно менше людей. Сільські поселення надзвичайно різноманітні і багато в чому залежать від природних умов, соціально-економічного середовища та форм власності на землю.

  Переважають три основні форми сільських поселень: групова, розсіяна (фермерська) і кочова. Перші дві форми історично склалися на територіях, для яких було характерне осіле населення, що займалося землеробством.

• Групова форма властива країнам, де зберігається общинне землекористування або переважають великі кооперативні господарства. За такої форми великі села поєднані з хуторами (малими населеними пунктами, що складаються з кількох домогосподарств). Групові поселення характерні, зокрема, для низки країн Європи, Африки, а також для Росії, Японії, Китаю.
• Розсіяна (фермерська) форма поселень притаманна переважно країнам із високим рівнем розвитку сільського господарства, зокрема США, Канаді, Австралії, Великій Британії. Там люди володіють великими наділами землі або орендують їх і живуть на значній відстані один від одного.
• Кочова форма сільських поселень сформувалася внаслідок давніх форм господарювання народів: пасовищне тваринництво, полювання, збирання дарів природи. Вона притаманна переважно пустельним, степовим, саванним ландшафтам та екваторіальним і тропічним лісам. Кочова форма сільського розселення існує в Монголії, Саудівській Аравії, Ірані, у племен Екваторіальної Африки й Амазонії.

   Сільські населені пункти кількісно переважають над міськими. Але темпи їхнього зростання поступаються містам, а у деяких регіонах світу навіть скорочується чисельність селян. Наприклад, у розвинутих країнах Європи їхня частка становить від 2 % до 9 % населення країн. 

       Типи поселень в Україні

    У результаті розселення людей в Україні склалася своя мережа населених пунктів. За даними статистики, нині 68,7 % населення України проживає в міських поселеннях, а 31,3 % – у сільських.

        В Україні існує 1345 міських поселень.

       Найбільша частка міських жителів спостерігається у промислових областях: Донецькій (90,6 %), Луганській (86,8 %), Дніпропетровській (83,5 %).

     Найменша – у західних областях: Закарпатській (36,8 %), Чернівецькій (42,3 %), Івано-Франківській (43,1 %), Тернопільській (44 %), Рівненській (47,4 %), Вінницькій (50 %).

    Поняття «місто» в Україні пов’язують з магдебурзьким правом – однією з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у середньовічній Європі, що сформувалася в німецькому місті Магдебург у 1235 р. Завдяки цій системі були створені міські ради – орган міського самоврядування, що не мав аналогів у селах. На Русі магдебурзьке право з’явилося з німецькими колоністами. Згодом право на самоврядування здобули Львів, Луцьк, Галич, Київ та інші міста.   

     Нині в Україні населений пункт може одержати статус міста лише за окремим законом Верховної Ради. Головною ознакою міста є характер зайнятості населення. Інший критерій – кількість населення. В Україні це не менше 10 тис. осіб, хоча є і винятки. У Берестечку (Волинська область) та Угневі (Львівщина) налічується відповідно менше ніж 4 тис. і трохи більше як 1 тис. жителів, але за характером зайнятості населення та роллю в культурному житті країни вони дістали статус міста. Міста Прип’ять і Чорнобиль узагалі не мають постійного населення.

    До міських в Україні відносять два типи поселень – міста і селища міського типу (смт). Нині в Україні існує 460 міст. Найбільше їх у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37) областях. Найменше – у Херсонській (9) та Миколаївській (9). В Україні переважають малі та середні міста.

• Великих міст (із населенням 100–500 тис. осіб) – 37.
• Є 6 надвеликих (500 тис. – 1 млн осіб) міст: Одеса (993,2 тис. осіб), Дніпро (979 тис. осіб), Запоріжжя (753 тис. осіб), Донецьк (750 тис. осіб), Львів (721,1 тис. осіб), Кривий Ріг (645,7 тис. осіб).
• У період з 2001 до 2016 р. кількість міст-мільйонників скоротилася з п’яти до двох. Нині до них належать Київ (2,86 млн осіб) і Харків (1,43 млн осіб).

    Обласні центри і деякі великі міста України є багатофункціональними. Інші міста вузькоспеціалізовані.

     Виділяють міста з такими функціями:

• багатогалузеві промислові (Запоріжжя, Кривий Ріг)
• вузькоспеціалізовані промислові (Шостка)
• транспортні (Чорноморськ, Жмеринка)
• курортно-оздоровчі (Ялта, Трускавець, Миргород)
• військові (Севастополь, Остер)
• релігійні (Почаїв).

   Селища міського типу – це також міські поселення, оскільки більшість їхніх жителів зайняті у промисловості та сфері послуг, але кількість населення менша: від 2 до 10 тис. осіб. Селищ міського типу в Україні 885. Найбільше їх у промислових східних областях: Донецькій (131), Луганській (109), Харківській (61). Найменше – у Чернівецькій (8), Черкаській (15) та Рівненській (16).

    У нашій країні існує 28 388 сіл. Для України притаманна групова форма сільських поселень – великі села у поєднанні з хуторами. Особливості географічного положення, природних умов і ресурсів, історичного розвитку зумовили значні відмінності у розмірах сільських поселень.

• Так, на Поліссі переважають малі села з населенням 200–500 осіб. Здебільшого це одновуличні села. Вони розташовані на підвищених вододілах річок. Такий тип сільського розселення називають вододільним, оскільки люди селяться далеко від берегів річок, на вододілах, де є дреновані сухі місця. Іноді на Поліссі трапляється хутірський тип розселення з невеликою кількістю садиб.
• У лісостеповій та степовій смугахсформувалися великі села з населенням500–1500 осіб. У лісостеповій зоні села поширені в долинах річок і ярах, у степовій – у балках, близько до рівня ґрунтових вод. Це дає можливість легше копати криниці, створювати ставки, краще використовувати талі й дощові води. Такий тип розселення називають долинно-яружним. Села там часто мають форму правильної шахівниці.
• У Карпатах люди живуть у міжгірських улоговинах, долинах річок, як правило, не вище 800 м над рівнем моря. Такий тип поселень називають гірсько-долинним.

      Нині сільське населення страждає від гострих соціально-економічних проблем, що ставить його на межу вимирання. У результаті прорахунків у реформуванні сільського господарства селяни втратили роботу. Злидні й безробіття, занепад соціальної сфери (брак якісної освіти, дошкільних і культурних закладів) примусили молодь залишати села.«Старіння нації» призводить до погіршення демографічної ситуації та вимирання українських сіл. Без економічних реформ, залучення населення до виробництва, створення умов для роботи і проживання молоді у сільській місцевості ці проблеми подолати неможливо.