Урбанізація

    Урбанізація як всесвітній процес

   Справжнім феноменом суспільного розвитку ХІХ–ХХІ ст. стало швидке зростання міст. Нині щороку міське населення у світі збільшується приблизно на 50 млн осіб. У містах люди живуть, навчаються, працюють, проводять своє дозвілля. Паралельно з принадами міського способу життя виникли й гострі проблеми, які фахівці називають «хворобами міста»: катастрофічне забруднення довкілля, тонни неутилізованого сміття, шум і стреси, велике скупчення людей. Усе це – наслідки явища урбанізації.

   Урбанізація (з латин. – міський) – процес швидкого зростання міського населення, поширення міського способу життя та підвищення ролі міст у розвитку суспільства.

      Загальні риси урбанізації

   Як глобальний процес урбанізація має загальні риси, властиві всім країнам світу.

• По-перше, відбувається швидке зростання частки міського населення. Якщо на початку XIX ст. у містах проживало 3 % населення світу, то через 100 років цей показник зріс до 14 %, а на початку XXI ст. становить уже 51 %. Очікують, що до 2030 р. частка міських жителів досягне 60 %. Які причини зумовили такі стрімкі темпи зростання міського населення? Насамперед це міграція людей із села до міста. Крім того, межі міст розширюються, вони поглинають передмістя. Виникають і нові міста, а у зв’язку з розвитком промисловості та сфери послуг деякі села перетворюються на міста. Зрештою, природний приріст у самих містах більший, ніж у селах, що веде до швидкого зростання їхньої людності.
• По-друге, відбувається концентрація населення та господарства у великих містах. Саме такі міста найбільше відповідають економічним і духовним запитам людей. Тут багато робочих місць, сучасних наукоємних виробництв, добре розвинута сфера послуг (заклади освіти, культури, побутового обслуговування, місця відпочинку). Якщо на початку XX ст. великих міст у світі налічувалося близько 360, то тепер їх понад 2500. Серед великих міст найшвидше зростає населення міст-мільйонників. Ще 100 років тому у світі їх було всього 10, нині ж – 412. А міст-мультимільйонників уже 44. З них 29 міст мають населення 5–10 млн осіб, 12 міст – 10–20 млн осіб, а 3 міста – понад 20 млн осіб. Ви вже знаєте, що найбільшим містом світу є китайський Шанхай, у якому проживає 24,2 млн осіб.
• По-третє, великі міста обростають містами-супутниками, залучаючи їх у зону свого впливу. Міста-супутники розташовані на відстані не більше ніж 30 км від головного міста і тісно поєднані з ним економічними зв’язками. Водночас до сфери впливу великих міст потрапляють також найближчі селища й сільські населені пункти. Так відбувається перехід до міських агломерацій. 

 Зростання частки міського населення світу

 

   Міська агломерація (з латин. – приєдную) – група населених пунктів, між якими існують тісні зв’язки (транспортні, виробничі, трудові, культурно-побутові) та частими є «маятникові» міграції населення.

   Це більша, ніж місто, форма розселення. Вона є основною у розвинутих країнах. Кожна міська агломерація формується навколо великого міста або кількох близько розташованих міст, які називають ядром (ядрами) агломерації.

• Якщо ядро одне, міську агломерацію називають моноцентричною, наприклад: Лондонська, Паризька, Нью-Йоркська, Сан-Паулу, Київська та ін.
• Якщо передміськими зонами зростаються два міста – це біцентрична агломерація. Зокрема, такою є найбільша у світі за кількістю мешканців Токійсько-Йокогамська агломерація в Японії, населення якої становить 37,7 млн осіб.
• Якщо ж ядер агломерації кілька, її називають поліцентричною. Такими є Рурська агломерація на заході Німеччини(зростається близько 100 міст) та Верхньосілезька на півдні Польщі(близько 20 міст).

   Найбільші агломерації з’єднані транспортними комунікаціями і формують опорний каркас розселення. У наш час подекуди навіть міські агломерації зростаються між собою й утворюють суцільні урбанізовані зони, що є найбільшими формами – мегаполісами.

    Мегаполіс (з грец. – велике місто) – це група міських агломерацій, які майже зливаються забудовою і мають єдину інфраструктуру.

  Мегаполіси формуються стихійно. Їхня поява пояснюється надмірною концентрацією міського населення. Однак мегаполіс – це не суцільна забудова. 90 % його території становлять відкриті простори. Складові елементи мегаполіса пов’язані між собою економічно. Усі мегаполіси мають лінійний характер забудови, витягнутої уздовж транспортних магістралей. На відміну від міських агломерацій, у них проживають десятки мільйонів людей. 

  У світі утворилося 8 мегаполісів.

•   На території США виникли 3 мегаполіси: Приатлантичний (або Бос-Ваш, тобто від Бостона до Вашингтона, 50 млн осіб), Приозерний (або Чи-Піттс, від Чикаго до Піттсбурга, 35 млн осіб) та Каліфорнійський (або Сан-Сан, від Сан-Франциско до Сан-Дієго, 20 млн осіб).
•    У Японії існує мегаполіс Токайдо (від Токіо на південь до міста Кобе), в якому проживає майже половина населення держави (70 млн осіб).
• У Західній Європі сформувалися мегаполіси Прирейнський (Рандстад) та Англійський, які часто об’єднують в один – Європейський хребет, або Блакитний банан, населення якого становить 89,8 млн осіб. Він пролягає від півночі Італії до півдня Великої Британії.
• Два мегаполіси виникли у Китаї: Дельта річки Янцзи (де зливаються близько 20 міських агломерацій із загальною кількістю населення 80 млн осіб) та Дельта Перлинної річки (у районі Сянгану, охоплює 11 агломерацій, 47,3 млн осіб).
• Іноді мегаполісом називають Москву з однойменною областю в Росії, де мешкає приблизно 20 млн осіб.
• Формується Бразильський мегаполіс між Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу з населенням близько 38 млн осіб.

      Відмінності урбанізації в різних країнах світу

   Явище урбанізації має свої особливості в країнах різних типів. Основними ознаками, якими різниться цей процес у розвинутих країнах і тих, що розвиваються, є рівень і темпи урбанізації.

   Рівень урбанізації показує, яка частка загальної кількості людей країни проживає в містах. Високим вважають рівень урбанізації понад 50 %, середнім – 20–50 %, низьким – менше ніж 20 %.

   Темпи урбанізації – це швидкість зростання міського населення.

  Для розвинутих країн характерні переважно високий рівень і низькі темпи урбанізації.Більше того, з кінця XX ст. населення великих міст Західної Європи почало зменшуватися. Щороку в середньому на 1 млн осіб скорочується кількість міських жителів у США. Зменшується й населення Токіо. Це результат процесу субурбанізації.

   Субурбанізація – відплив міського населення в передмістя, що супроводжується зростанням і розвитком приміської зони.

  Унаслідок цього формуються великі міські агломерації. Причому в ядрі такої агломерації живе лише 1/3–1/4 частина населення. Основна ж маса людей мешкає в передмістях і містах-супутниках.

   Країнам, що розвиваються, властивий середній або низький рівень урбанізації. Щоправда, у більшості країн Латинської Америки, країнах Перської затоки, Північної Африки, нових індустріальних країнах Азії він уже високий. Темпи урбанізації у 4,5 разу вищі, ніж у розвинутих країнах, що дає підстави говорити про «міський вибух». З перенаселених сіл, у яких немає роботи й елементарних умов проживання, люди їдуть до міст шукати кращої долі. При цьому швидко зростає частка міського населення країн. Але місто не в змозі забезпечити всіх переселенців житлом і роботою. Це явище дістало назву хибної урбанізації.

  Хибна урбанізація – зростання міського населення, що не супроводиться формуванням міського способу життя.

   За хибної урбанізації околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі з антисанітарними умовами, де люди живуть у наметах, кар тонних коробках, дерев’яних ящиках. Такі квартали є розсадниками хвороб і злочинності. У Бразилії їх називають «фавелами», у Перу та Колумбії – «барріос кландестінос», в Індії – «басті», в Африці – «бідонвілями».

  Останніми роками в умовах науково-технічного прогресу в розвинутих державах змінюються функції сільських поселень. Для них характерним стає явище рурбанізації (з англ. – сільський та латин. – міський) – поширення міського способу життя на селі.При цьому в село переносяться міські галузі господарської діяльності: сфера послуг і промисловість. На селі зростає кількість котеджів міських жителів. Найбільш рурбанізованою є місцевість навколо Парижа. Тут проживає понад 400 тис. селян, з яких лише 15 % зайняті у сільському господарстві. Інші працюють у столиці або передмістях чи обслуговують туристів.

     Отже, розселення є складною системою розміщення людей по території. Вона склалася історично і постійно змінюється. 

      Урбанізація в Україні

    Процес урбанізації в Україні розпочався у XIX ст. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва в 1861 р. та швидкого розвитку промисловості. Утім міські жителі ще тривалий час становили незначну частку населення.

      Із 1930-х років у зв’язку зі спланованим радянською владою голодомором на селі та форсуванням процесів розвитку промисловості урбанізація пришвидшилася. Нею керувала держава: будувалися нові міста, розширювалися старі. З сіл прибуло населення, утворюючи клас робітників. У 1940 р. в Україні вже було 255 міст і 459 селищ міського типу, рівень урбанізації досяг 36,2 %. Лідером з цього погляду став Донбас, де рівень урбанізації становив 74 %. За ним слідували Харківщина і Дніпропетровщина.

      Після Другої світової війни темпи урбанізації зросли ще більше. Наприкінці 50-х років ХХ ст. в Україні вже було 332 міста і 744 селища міського типу, а рівень урбанізації зріс до 45,7 %. У 1960–1970-х роках почали формуватися міські агломерації навколо таких ядер, як Київ, Харків, Дніпро, Донецьк, Одеса, Львів. Рівень урбанізації вже був високим – 60,8 %.

      На початку 1990-х років рівень урбанізації майже досяг сучасного, що свідчило про перетворення України на високоурбанізовану країну. Кількість міст зросла до 437, а п’ять із них були містами-мільйонниками. Сформувалися 19 міських агломерацій. Темпи урбанізації сповільнилися. Почалися процеси субурбанізації. Разом з тим урбанізація мала однобічний характер, спрямований на промисловий розвиток. Якість міського життя була невисокою, наростали екологічні проблеми, сфера послуг не відповідала нормам міського способу життя, особливо в малих і середніх містах.

 Зростання частки міського населення в Україні

 

На сучасному етапі Україні притаманні високий рівень (68,7 %) та низькі темпи урбанізації. У результаті субурбанізації сформувалися міські агломерації – найбільша форма міського розселення в Україні. У них проживає близько 36 % населення країни.

 

• До моноцентричних агломераційналежать, зокрема, Київська (5,2 млн осіб), Харківська (2,2 млн осіб), Одеська (1,5 млн осіб), Львівська (1,5 млн осіб), Запорізька (1,1 млн осіб).
• Біцентричними є Дніпро-Кам'янська (2,4 млн осіб), Донецько-Макіївська (2 млн осіб), Горлівсько-Єнакіївська (783 тис. осіб), Ужгородсько-Мукачівська (469 тис. осіб), Лисичансько-Сєверодонецька (360 тис. осіб), Калуш-Долинська (298 тис. осіб) агломерації.
• Поліцентрична агломераціясформувалася на Донбасі (4,7 млн осіб).