Китай🇨🇳

 Економіко-географічне положення

   Китай є величезною державою у Східній Азії. Його площа становить майже чверть території Азії та ледь не досягає площі всієї Європи.Державний кордон тягнеться на 21,5  тис.  км, що більш ніж половина довжини екватора. Китай межує суходолом з 13 країнами. Морські межі сягають 15 тис. кілометрів.

   Сусідні країни ядерного Китаю є нейтральними позаблоковими країнами. Складними залишають стосунки з Тайванем. Після соціалістичної революції 1949 р. та проголошення Китайської Народної Республіки на острів переселилися не задоволені новим режимом політичні сили і проголосили незалежність.

  На сході Китай має широкий вихід до морів Тихого океану та важливих міжнародних шляхів сполучення. Там на узбережжі створено спеціальні економічні зони (СЕЗ). До найбільших у світі універсальних морських портів належать 11 китайських, у т. ч. й топ-лідери Шанхай, Тяньцзінь та Гуанчжоу. 

Природно-ресурсний потенціал

     За особливостями природних умов суттєво вирізняються східна прибережна, добре освоєна людиною, та західна, з ландшафтами гір та пустель, частини Китаю.

   Клімат східних районів країни мусонний. Західні частини Китаю розміщені в умовах континентального, посушливого клімату. Там панують пустелі.

    Китай надзвичайно багатий на різноманітні мінеральні ресурси. На північному сході в чохлі давньої платформи виявлено величезні поклади кам’яного вугілля. Основним районом видобутку нафти залишається Північно-Східний басейн. Крім того, розвідано запаси на північному заході. Родовища природного газу значно менші. Чисто газові родовища розміщені на південному заході у провінції Сичуань. 

  На північному сході країни щити давньої Китайської платформи багаті на сировину для чорної металургії: залізні та марганцеві руди. Покладами руд для кольорової металургії вирізняється пояс низьких гір на південному сході та півдні країни. Там сконцентровано 80 % світових запасів вольфрамових та 60% олов’яних руд. Крім того, розробляються ртутні, мідні, поліметалічні, алюмінієві руди. На території країни зосереджено 37 % світових покладів руд рідкісноземельних металів: молібдену, ванадію, сурми.

   З нерудної сировини в країні відомі значні ресурси кухонної солі у провінції Сичуань. На півночі є поклади графіту та калійних солей, на півдні азбесту – та фосфоритів.

    Китай має значні запаси водних ресурсів. Проте через кліматичні особливості майже 90 % їх припадає на Східний Китай. Найбільші китайські річки Янцзи та Хуанхевикористовуються для зрошення, виробництва гідроенергії, судноплавства. Важливе значення в господарстві мають підземні води. У Західному Китаї майже немає постійних водойм.

  Східний Китай багатий на земельні ресурси. Там ґрунти змінюються від багатих бурих лісових і кислих підзолистих на північному сході до родючих червоно- та жовтоземів на південному сході. Особливе місце посідають т. зв. рисові землі, що виникли внаслідок тривалого вирощування на них цієї культури.

   Лісовими ресурсами відомий Північно-Східний Китай, де збереглися великі масивитайги. На сході та південному сході тропічні ліси сильно вирубано під ріллю. Лише подекуди там трапляються бамбукові зарості.   

Працересурсний та споживчий потенціал, «людський чинник»

   Кожний п’ятий житель планети є громадянином Китаю. Величезна кількість населення, з одного боку, передбачає наявність велетенських трудових ресурсів, а з іншого – стає перешкодою для підвищення прибутків населення, загострює продовольчу та житлову проблеми, знижує можливості працевлаштування.

  Китай має величезний внутрішній споживчий ринок з його майже півтора мільярдним населенням. Інвестування в китайську економіку є однією зі стратегій іноземних підприємств для одержання доступу на китайський ринок. Саме ця причина, а не пільговий інвестиційний режим у країні, стала головною для приходу в Китай більшості (400 з 500 найбільших) ТНК світу.

   З 60-х рр. ХХ ст. в країні проводилася демографічна політика. Вона виявилася ефективною: природний приріст скоротився втричі. Для природного руху населення характерні зниження коефіцієнтів народжуваності та смертності. Нині вони становлять відповідно 12,4 осіб/тис. та 7,7 осіб/тис. Природний приріст зменшився до 4,6 осіб/тис. На одну жінку припадає усього 1,6 дитини. Китайці почали пізніше брати шлюб: чоловіки – в середньому в 26 років, жінки – у 24 роки. Демографічний перехід спричиняє низку проблем: «старіння нації», потребу в додаткових робочих руках на селі, виховання в родині дитини-одинака. Середній вікнаселення менший, ніж в Японії або країнах Європи, й становить 37,1 року. Тривалість життя – 75,4 років. Нині з боку держави офіційних обмежень на кількість дітей немає. Однак державні дотації надаються лише на перших двох дітей.

 

    У Китаї великого значення набули внутрішні міграції. Вони мають переважно економічні причини. Люди переселяються із сіл до міст, з освоєних східних районів до малозаселених північно-західних. Зовнішні міграції з Китаю мали широкий розмах у ХІХ – ХХ ст. Нині китайці є майже в усіх країнах світу, проте найбільше їх у Південно-Східній Азії. Багато китайців оселилося на західному узбережжі США та Канади. Сальдо міграцій у Китаї й донині залишається від’ємним.

   Китай є багатонаціональною державою. Хоча китайці становлять 91,6 % від всього населення, вони живуть лише на 40 % площі у східній частині країни. Окрім китайців у країні, переважно західній її частині, живе 56 інших націй та народностей. Серед них тибетці, монголи, уйгури, казахи, узбеки, киргизи та інші.

  Трудові ресурси Китаю вирізняються весь час зростаючим професійно-освітнім рівнем. У країні розвивається власна система освіти, уряд сприяє навчанню китайських студентів за кордоном, особливо в США та Японії.Надлишок робочої сили дає змогу підтримувати на низькому рівні заробітну плату. Країна залишається практично необмеженим резервом дешевої робочої сили.

  Докорінно змінилася структура зайнятості. Багатомільйонна маса людей перемістилася із сільського господарства у промисловість, будівництво та сферу послуг: майже в 8,5 раза збільшилася кількість працюючих у місті і тільки в 2,7 раза – на селі. За розрахунками економістів Китаю, оптимальне співвідношення зайнятих у первинному, вторинному та третинному cекторах має становити 34 % : 32 % : 34 %.