Трудові ресурси

Трудові ресурси.Зайнятість населення.

Кого відносять до трудових ресурсів

   Усіх працездатних людей, які справді задіяні або можуть бути задіяними у виробництві, вважають трудовими ресурсами. Залежно від нормативних документів різних країн працездатний вік людей визначають по-різному.

   Трудові ресурси – це все населення працездатного віку, яке за своїм станом здоров’я та рівнем кваліфікації може працювати, а також підлітки і пенсіонери, які працюють. Цих людей ще називають «працездатне населення», іноді «людські ресурси» та «робоча сила». Останніми десятиліттями розвинені країни Європи, США та Японія дотримуються нового погляду на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки.

   До трудових ресурсів відносять три категорії осіб. Основна категорія – це населення працездатного віку, крім інвалідів І і ІІ груп, котрі не працюють. Друга категорія – задіяне у господарстві населення, молодше працездатного віку. За українським законодавством повний робочий день можуть працювати особи, які досягли 16-річного віку, виконувати певні види робіт упродовж неповного робочого дня дозволено з 14-ти років. Третя категорія – задіяне у господарстві населення, старше працездатного (пенсійного) віку.

    Пенсійний вік – установлений законодавством вік, після настання якого людина може претендувати на пенсію за віком.

   У країнах Європи наприкінці ХІХ ст. пенсійний вік становив 70 років. Це давало можливість отримувати пенсію лише особам, які майже повністю вичерпали ресурс своєї працездатності. До пенсійного віку в той час доживали небагато людей, тому на вимогу профспілок його було знижено до 65 років. У Китаї та деяких інших країнах узагалі немає пенсійного забезпечення за віком.

   За українським законодавством пенсійний вік для чоловіків і жінок настає у 60 років. Деякі категорії людей мають право на пільгові пенсії. 

    Кількість і якість трудових ресурсів

    61 % сучасного населення світу, тобто близько 4,4 млрд осіб, складають світові трудові ресурси. В Україні загальна кількість трудових ресурсів становить близько 25 млн осіб, або 55 % населення країни. Цієї кількості цілком достатньо для функціонування господарства. Але різні частини України неоднаково забезпечені трудовими ресурсами.

  Значна частка працездатного населення, але дуже низькі показники природного приросту й істотний відтік населення спостерігаються у промислових областях на сході і в центрі держави: Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській. Такі самі ознаки притаманні й Київській області. Чимала кількість працездатного населення, високі показники «старіння», від’ємні або низькі показники природного приросту і значний відтік населення характерні для південних (Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької) та західних (Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Закарпатської, Рівненської, Волинської) областей України. Найгірша ситуація із забезпеченням трудовими ресурсами на територіях, де невелика частка працездатного населення, від’ємні або дуже низькі показники природного приросту, швидкі темпи «старіння» населення та значний відтік людей. Ідеться про сім областей України: Хмельницьку, Житомирську, Вінницьку, Кіровоградську, Черкаську, Полтавську, Сумську.

       Чисельність трудових ресурсів постійно змінюється під впливом природного руху населення та міграцій. Основне джерело поповнення трудових ресурсів – молодь, яка вступає у працездатний вік, і переселенці з інших територій.

 Якість трудових ресурсів забезпечується їхнім віком, станом психофізіологічного здоров’я, якістю харчування, рівнем освіти та досвідом роботи. Тому розрізняють два типи працездатності. Загальна працездатність припускає наявність у людини фізичних, психічних, вікових даних, що дають змогу виконувати роботу, яка не потребує спеціальної підготовки. Людей на таких видах роботи називають «некваліфікована робоча сила». Професійна працездатність передбачає можливість до конкретної праці, що здобувається у процесі спеціального навчання.

    У зростанні освітнього рівня та професійної майстерності трудових ресурсів істотну роль відіграє система підготовки кваліфікованих кадрів для всіх видів господарської діяльності. Це забезпечують заклади вищої освіти різних рівнів. У час бурхливого розвитку техніки і технологій освіта повинна випереджати наявний рівень виробництва.

  Залежно від віку люди мають різний стан фізичного здоров’я, рівень освіти, досвід роботи. Людям старшого віку необхідна перекваліфікація у зв’язку зі стрімкими змінами науки і техніки. Люди молодого віку висувають багато вимог до умов роботи, часто змінюють робочі місця, шукають кращу роботу, тому спостерігається висока плинність. Люди літнього віку, навпаки, тримаються свого робочого місця. Жінки в молодому віці народжують дітей, тому потребують оплачуваної відпустки для догляду за дитиною. Враховуючи всі зазначені особливості, фахівці послідовно виокремлюють 5 вікових груп трудових ресурсів, починаючи з такої, що має найбільше переваг: перша – 30–39 років, друга – 20–29 років, третя – 40–49 років, четверта – 50–59 років, п’ята – 16–19 років.

     Існують два типи відтворення трудових ресурсів:

• екстенсивне – означає збільшення чисельності працівників в окремих регіонах або країнах;
• інтенсивне – пов’язане з підвищенням кваліфікації робітників, їхніх фізичних та розумових здібностей. Великої шкоди інтенсивному відтворенню трудових ресурсів завдає інтелектуальна еміграція з країни. 

       Економічно активне населення

    Про ступінь залучення трудових ресурсів у виробництво свідчить показник економічно активного населення. Частку економічно активного населення визначають у відсотках від загальної кількості мешканців країни. За класифікацією Міжнародної організації праці (МОП) населення, старше визначеного мінімального віку, поділяють на три категорії: зайняті у виробництві, безробітні та особи поза робочою силою. Перші дві категорії відносять до економічно активного населення.

   Економічно активне населення (ЕАН) – це частина трудових ресурсів, що забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

      Отже, до складу економічно активного населення входять тільки ті особи, які займаються економічною діяльністю, тобто зайняті, або шукають роботу й готові приступити до неї – безробітні. Близько 50 % населення світу належать до економічно активного населення. У більшості розвинутих країн його частка коливається в межах 50–55 %. Враховуючи те, що люди пенсійного віку продовжують працювати, а деякі підлітки також задіяні у виробництві, та з урахуванням рекомендацій МОП економічну активність населення в Україні визначають щодо осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно.

    Особи поза робочою силою – це люди, які не мають роботи і не шукають її, в тому числі люди, молодші працездатного віку. Цю групу вважають економічно неактивним населенням у конкретний період. В Україні економічно неактивним є більше ніж третина працездатного населення. 

Проблеми зайнятості населення в Україні

     Зайнятість населення

     Економічно активне населення задіяне в різних видах господарської діяльності, виконуючи певну роботу. Роботою вважають будь-яку діяльність у межах виробництва або надання послуг.

   Зайнятість – це економічна діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

     Вирізняють кілька видів зайнятості. Постійна зайнятість передбачає роботу, яка виконується на основі трудового договору, укладеного на невизначений термін. Якщо термін зайнятості обмежений, зайнятість може бути тимчасовою (на термін до двох місяців) та сезонною (яку через природні й кліматичні умови виконують не весь рік, а протягом певного періоду, але не довше шести місяців). Існує також випадкова зайнятість. Це робота, яка має одноразовий характер.

   За сферами господарства трудові ресурси розподіляються нерівномірно в різних за рівнем розвитку типах країн. Але в цілому в сучасному світі зростає кількість осіб, які працюють у сфері послуг, і скорочується – у виробничій сфері. Так, у розвинутих країнах частка зайнятих у невиробничій сфері (наука, освіта, медицина, культура, торгово-фінансова діяльність тощо) становить до 60–80 %. У промисловості зайнято в середньому близько 25–40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується – зазвичай 3–6 %.

   У найбідніших країнах світу, де головна мета економіки – задовольнити первинні потреби людей (їжа й одяг), більшість людей зайняті у малопродуктивному сільському господарстві (75–90 % працездатного населення). Частка зайнятих у промисловості не перевищує 10–20 %, у сфері послуг – до 10 %.

     В Україні у виробничій сфері, яка виробляє матеріальні блага, зайнято 38,8 % населення. З них у промисловості – 18,4 %, сільському господарстві – 15,4 %, будівництві – 5 %. У сфері послуг працює 61,2 % населення. Спостерігається відплив зайнятих із державного сектора економіки до приватних і спільних підприємств. 

       Проблеми зайнятості населення

    Конституція України визначає право людини на працю і трудову діяльність. Кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від установленої законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Вони мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин.

  Незважаючи на гарантії Конституції, в Україні наявні проблеми з використанням трудових ресурсів. Найгостріша з них – безробіття. Воно виникає тоді, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. В Україні з прийняттям Закону «Про зайнятість населення» в 1991 р. вперше законодавчо визначили, хто вважається безробітним.

      Безробітні – це особи працездатного віку, які відповідають таким умовам: не мають прибуткового заняття (роботи), втратили роботу з незалежних від них причин, шукають роботу або намагаються організувати власну справу та готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

      Безробітними також є громадяни, що вперше виходять на ринок праці; особи, які навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді, але поки не працюють. За українським законодавством безробітні повинні бути зареєстровані в органах служби зайнятості. Це дає право на одержання грошових виплат із безробіття. Існує частина незареєстрованих людей, що не мають роботи.

    Безробіття характеризується рівнем і тривалістю. Рівень безробіття показує частку офіційно зареєстрованих безробітних від кількості працездатного населення. 

Більше ніж половина безробітних в Україні не мають роботи упродовж часу, що перевищує 1 рік. Така висока тривалість безробіття – наслідок недостатньо динамічного розвитку економіки.

  Безробіття вважають, з одного боку, важливим стимулятором активності населення, яке працює, а з іншого – великим суспільним лихом. Експерти Міжнародної організації праці прогнозують, що найближчими роками рівень безробіття у світі досягне в середньому 10 %. У більшості країн Африки він уже нині становить близько 25 %.

   Наслідки безробіття в Україні значні. Через нього на заробітки за кордон виїхали 7 млн наших співвітчизників, або понад 15 % населення. При цьому серед емігрантів 67 % становлять чоловіки, а 33 % – жінки. Через занепад сільського господарства близько 2 млн селян живуть лише із присадибного господарства. Частина людей мають тимчасові підробітки. У понад 2 млн осіб неповне робоче навантаження (неповний робочий день чи неповний тиждень). Нині найвищий рівень офіційного безробіття характерний для західних областей України: Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської. Найнижчі показники в Києві й Одеській області.

    Для розв’язання проблеми зайнятості потрібно створювати нові робочі місця, залучати безробітних до здобуття нових професій. Держава має допомагати їм у створенні приватних підприємств. Подолання безробіття безпосередньо пов’язане з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед малого й середнього бізнесу.

Завдання:

 1.За  інтернетресурсами  знайдіть інформацію про 20 найперспективніших професій наступного десятиліття. Уявіть собі, що ви очолюєте приватне підприємство. Які ви­моги до працівника ви поставите.

2. Використовуючи теоретичні відомості і схему «Склад трудових ресурсів», визначте, під які категорії підпада­ють ці верстви населення:

1. Валентина Миколаївна після виходу на пенсію стала підро­бляти черговою в студентському гуртожитку.

2. В Андрія вища технічна освіта, і він шукає роботу за спеці­альністю.

3. Оленка навчається в 10 класі середньої школи.

4. Тетяна Іванівна працює у видавництві навчальної літератури.

5. У грудні Даринці виповниться 4 роки.

6. Миколай Сергійович працював усе життя на шкідливому хімічному виробництві, і в 53 роки він пенсіонер.