ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН АФРИКИ

  Особливості сучасного розвитку країн Африки

     Важливе місце в економіці належить іноземному капіталу. Валова продукція іноземних і спільних підприємств формує близько половини ВВП. Основні обсяги іноземного капіталу вкладено переважно у видобуток корисних копалин у національних економіках ПАР, Нігерії, Габону, Лівії, ДРК. У виробничій структурі переважають малоефективне, часто монокультурне сільське господарство, лісове та рибне господарство, добувна промисловість.


     Для просторової організації економіки африканських країн характерні невеликі окремі осередки промисловості та високопродуктивного сільського господарства на тлі величезних площ малоефективного дрібнотоварного виробництва. Від порівняно розвинутих районів, де виробляють експортну продукцію, прокладено дороги до узбережжя в райони великих портів, звідки продукцію вивозять на світовий ринок.

       Первинний сектор економіки

   Провідне значення в економіці африканських країн має первинний сектор економіки, зокрема сільське, лісове та рибне господарства, а також добувна промисловість. Серед усіх регіонів світу Африка вирізняється переважанням  традиційних видів природокористування.

Сільське господарство

 В Африці склалися три основні системи сільського господарства. Перша – землеробська, що ґрунтується на природній родючості ґрунту. В ній зайнято третину селян, які вирощують продукцію лише для власного споживання. Більшість господарств дрібні, натуральні або напівнатуральні, техніка та агротехніка примітивні. Найпоширеніше знаряддя праці – мотика. Господарства дуже залежать від природних умов. Надмірне зволоження та повені в сезон дощів, суховії у період посухи, нашестя комах – усе це різко зменшує врожаї.

     Друга система – землеробська, що використовує штучну підтримку родючості ґрунтів. Це плантаційне господарство з використанням найманої робочої сили, яке вирощує експортні культури та є основним постачальником іноземної валюти у бюджети країн.

  Третя система сільського господарства – екстенсивно-скотарська, яка переважає в країнах Східної Африки.

    У рослинництві для власного споживання культивують зернові культури (просо, сорго, кукурудзу) та тропічні коренеплоди (маніок, ямс, таро, батат). 

Головний «хліб» екваторіальної поясу – банани. Високотоварний сектор склався в період колоніалізму й вирощує експортні технічні культури. Основними з них є какао (понад половину виробництва какао-бобів світу), кава та арахіс. Розміщення технічних культур має чітку зональну спеціалізацію. В екваторіальному поясі культивують какао (Кот-д’Івуар – 29 % світу, Гана – 12 %, Нігерія), олійну пальму (Бенін, Нігерія) та гевею (Нігерія). На межі екваторіального та субекваторіального поясів вирощують каву (Ефіопія, Уганда, Кот-д’Івуар, Ангола). В субекваторіальному поясі розміщені плантації арахісу (Нігерія, Судан, Сенегал, Гамбія), бавовнику (Єгипет, Судан, Танзанія), цукрової тростини (Судан, Мозамбік, Маврикій), тютюну (Зімбабве, Малаві), чаю (Кенія, Малаві, Уганда, Мозамбік), сизалю (Танзанія, Кенія). Тропічний пояс освоєний мало. Там розвинуто землеробство в оазисах, де вирощують фінікову пальму. Для крайніх північних та південних субтропічних частин Африки важливе значення мають виноградарство та садівництво. Експортом цитрусових вирізняються Єгипет, Марокко, ПАР.

     Низькопродуктивним є тваринництво Африки, що розвивається на сезонних пасовищах. Переважають кочове, напівкочове та відгонно-пасовищне тваринництво. В саванах розводять велику рогату худобу, в напівпустелях і горах – овець та кіз, у пустелях кочівники-бедуїни випасають верблюдів. Головною продукцією тваринництва є шкіри, вовна, мохер. 

      Лісове та рибне господарства

   Африканський регіон постачає на світовий ринок деревину екваторіального лісу. Заготівлю її ведуть іноземні або змішані компанії. Район їхньої дії – прибережні країни Західної та Центральної Африки: Кот-д’Івуар, Камерун, Габон, Конго. Головними з них є червоне дерево (використовується для оздоблювальних та столярних робіт, виробництва фанери) та ебенове дерево (для підводних конструкцій, будівництва, машинобудування). У більшості випадків лісове господарство задовольняє місцеві потреби, передусім у паливі. Крім того, займаються збиранням дикорослої кави та дикого меду. В ряді країн доглядають за дикорослою гевеєю заради одержання каучуку.

    У субтропічних лісах Північної Африки заготовляють кору коркового дуба, що є однією зі статей експорту країн субрегіону.

 Головна зона африканського морського рибальства – атлантичний континентальний шельф, особливо в його південній та північній частинах. Риболовний флот та рибоконсервні заводи мають Єгипет, Марокко, Нігерія, ПАР, Намібія. Риба, що зазнала промислової обробки, йде на експорт. 

      Добувна промисловість

     У промисловому виробництві Африки переважає добувна промисловість. У цій сфері діють великі міжнародні концерни. Серед них найвідомішою є компанія De Beers, що контролює видобуток та збут алмазів. Найбільшою є роль Африки в постачанні на світовий ринок марганцю, хрому, кобальту, ванадію, золота, платини та алмазів. Досить великим є також експорт урану, міді, бокситів, фосфоритів, залізних руд і вугілля.

     Ряд країн Африки є значними виробниками сирої нафти та природного газу, що експортують в країни Європи та США. Членами організації країн-експортерів нафти ОПЕК є Нігерія, Алжир, Лівія, Габон та Ангола. В роботі Форуму країн-експортерів газу (ФКЕГ) беруть участь Алжир, Нігерія, Єгипет, Лівія та Екваторіальна Гвінея.

    Експорт нафти та природного газу з країн Африки не перевищує 10 % їх світового експорту, але за вартістю – це 70 % всього товарного експорту з регіону. Відносна обмеженість запасів нафти та природного газу африканських країн спонукає до прискореного розвитку промисловості з їх переробки.

    В Африці налагоджений видобуток рудної сировини. Видобутком залізних, марганцевих, хромових руд, платини та золота вирізняється ПАР, мідних руд – Замбія та ДРК, бокситів – Гвінея та Гана. З нерудної сировини налагоджений видобуток світового значення алмазів у Ботсвані, Анголі, ПАР та ДРК; фосфоритів – у Марокко, Того та Тунісі. 

       Вторинний сектор економіки

   В Африці склалися промислові виробництва з трьома різними формами діяльності.

Перші – займаються первинною переробкою експортної сільськогосподарської сировини: какао-бобів, кави, очищенням бавовнику, виробництвом олії, цукру, соків, вина. Вони поширені у багатьох країнах.

Другі – виробляють споживчі товари для місцевого населення: кустарне виробництво тканин, харчових напівфабрикатів, напоїв. У країнах Північної Африки та ПАР працюють фабрики та заводи з виробництва тканин та харчових продуктів.

Треті – виробництва важкої промисловості та новітні виробництва. Вони представлені лише в окремих країнах, де є родовища відповідної сировини. Зокрема, в ПАР, країнах Північної Африки, Замбії, Зімбабве, ДРК, Нігерії, Гані.

Електроенергетика

  Користується електроенергією лише третина африканців. Обсяг споживання електроенергії в Африці у 5 разів менший, ніж середній показник у країнах, що розвиваються, та у 8 разів менший від середньосвітового рівня.

    Близько 2/3 електроенергії у регіоні дають гідроелектростанції. Для деяких країн основним джерелом електроенергії є ТЕС. Для їх роботи в Алжирі, Лівії, Єгипті використовують нафтопродукти, а в ПАР – кам’яне вугілля. У ПАР працює перша в Африці атомна електростанція. Країни, що розташовані південніше від Сахари, для приготування їжі та обігрівання будинків часто використовують деревину та сільськогосподарські відходи. Найбільше електроенергії серед країн регіону одержують у ПАР, Єгипті та Алжирі.

      Африку вважають досить перспективною щодо використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ): енергії вітру, сонця, геотермальних джерела. У Північній Африці розпочала роботу комбінована газово-сонячна електростанція Abener. На Єгипет, Марокко та Туніс припадає 85 % вітрового потенціалу Африки та Близького Сходу. В країнах Тропічної Африки обсяг інвестицій в енергетику є вкрай низьким. Там лише планують використовувати енергію вітру. В Кенії уже працює геотермальна електростанція Olkaria.

Металургія

    В окремих країнах помітного розвитку набула металургійна промисловість. Чорна металургія повного циклу представлена лише у ПАР (23-тє місце в світі, виробляє 80 % сталі регіону), Єгипті, Алжирі, Тунісі та Зімбабве. Також в Африці працює близько 40 переробних підприємств.

   Кольорова металургія є одним з найважливіших виробництв у країнах, що багаті на руди кольорових металів. Так, за фінансової підтримки високорозвинутих країн працюють заводи з виробництва міді у ДРК (7-ме місце в світі), Замбії (8-ме місце в світі), ПАР; алюмінію – в ПАР (13-те місце), Єгипті, Камеруні, Гані; свинцю та цинку – в Намібії (9-те місце в світі за виробництвом цинку), Марокко, Тунісі; олова – в Нігерії; кобальту – ДРК (1-ше місце). 

       Машинобудування

   Багатопрофільне машинобудування посіло чільне місце лише в національній економіці ПАР. Воно випускає гірниче обладнання, військову техніку, сільськогосподарські машини, залізничні вагони, складає автомобілі, ремонтує річкові судна. 

      Хімічна промисловість

 Виробнича структура хімічної промисловості африканських країн характеризується значною часткою нафтохімії. Найбільші потужності хімічних виробництв мають ПАР та Нігерія. Особливе значення має синтез мінеральних добрив. Так, за виробництвом азотних добрив вирізняється Єгипет (8-ме місце в світі), фосфатних добрив – Марокко (3-тє місце в світі). У Замбії, ДРК, ПАР, Зімбабве важливе значення має виробництво вибухових речовин для добувної промисловості. Середнім рівнем розвитку хімічної промисловості також вирізняються Алжир, Туніс, Лівія. 

      Текстильна промисловість

     На текстильних підприємствах зайнято третину всіх працюючих в обробній промисловості Африки. Головною є бавовняна промисловість, що забезпечена власною сировиною. Головні її потужності сконцентровано у Єгипті. Бавовняні фабрики працюють також у Судані, Нігерії, Сенегалі, Уганді, Кенії, Марокко, ПАР. 

      Харчова промисловість

     Швидкими темпами розвивається харчова промисловість. На її підприємствах зайнято чверть усіх працюючих в обробній промисловості. Основними виробництвами харчової промисловості є олійна (виробництво пальмової, арахісової та оливкової олії), цукрова, фасування какао та кави, рибна, виноробна, плодоовочеконсервна.

      Особливості розміщення промислових районів в Африці

    Найбільший з промислових районів Африки – Південний, у межах ПАР, Зімбабве та Ботсвани. Там видобувають майже усі види рудних і нерудних ресурсів, кам’яне вугілля. Розвинуті різноманітні виробництва важкої, легкої та харчової промисловості.

    Другим є Конго-Замбійський промисловий район, через який проходить «Мідний пояс» з родовищами високоякісної мідної руди, а також супутніх руд кольорових металів: кобальту, цинку, свинцю, кадмію, германію, золота, срібла.

      На основі родовищ нафти та руд металів (заліза, марганцю, алюмінію) склався Західногвінейський промисловий район. Окрім експорту сировини там формуються центри її переробки: виробництво глинозему, кольорова металургія, хімічна промисловість.

     Три промислові райони склалися у Північній Африці: Єгипетський, Алжирсько-Лівійський у Сахарі та район Атлаських гір на півночі Марокко та Алжиру. Перший з них, Єгипетський, сформувався на основі родовищ нафти, природного газу, руд і фосфоритів, а також трудових ресурсів. Там розвинуто металургію, машинобудування, хімічну, текстильну (бавовняну) та харчову промисловість. Алжирсько-Лівійський промисловий район виник на базі великих нафтогазових родовищ Сахарського басейну. Його основною спеціалізацією є нафтопереробка та хімічна промисловість. Промисловий район Атлаських гір вирізняється покладами руд металів і найбільшими у світі запасами фосфоритів. На їх основі розвинуто хімічну промисловість та металургію. 

  Третинний сектор економіки: особливості становлення й закономірності розміщення

     Ринок послуг почав формуватися в Африці у другій половині 90-х рр. ХХ ст. Якщо наприкінці ХХ ст. послуги забезпечували близько 35 % ВВП регіону, то нині їх частка зросла до 58 %.

   Достатньо високою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Північної Африки – 42,3 %, а в Тунісі, Марокко, Єгипті – понад половину. Найвищими темпами там розвиваються туристичні й транспортні послуги, роздрібна інтернет-торгівля, інформаційні технології.

      Найнижчою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Центральної Африки – 34,3 %. Через низький рівень життя спостерігається вкрай низький попит на послуги. Найвища частка сфери послуг у структурі ВВП спостерігається в країнах Південної Африки – 53,8 %. Найважливішим джерелом державних прибутків є міжнародний туризм, зокрема в ПАР та Зімбабаве.

      Транспорт

     Транспортна інфраструктура Африки в основному складалася в колоніальний період і була орієнтована на обслуговування економічних і геополітичних інтересів країн-метрополій. Фактично в регіоні немає сучасної транспортної мережі. В багатьох країнах велика роль належить гужовому та в’ючному транспорту, а в районах поширення мухи цеце часто використовують працю носіїв.

   Переважна більшість залізничних та автомобільних магістралей з’єднують райони розробки родовищ корисних копалин, орієнтованих на експорт промислових та сільськогосподарських виробництв, найбільших адміністративних центрів з портами. Найкраще транспортна мережа розвинута в ПАР, Зімбабве, Єгипті та прибережних частинах країн Північної Африки.

   Більшу половину вантажопотоків у межах материка забезпечує залізничний транспорт. Але він має низький рівень технічного оснащення, різну ширину колій. Найбільшими темпами розвиваються автомобільний та трубопровідний транспорт. Газопроводи з Алжиру в Європу мають міжконтинентальний характер. У Тропічній Африці донині велика транспортна роль належить річкам. Більшість зовнішніх перевезень здійснює морський транспорт. Великими морськими портами є Александрія та Порт-Саїд (Єгипет), Танжер та Касабланка (Марокко), Лагос (Нігерія), Дакар (Сенегал), Момбаса (Кенія), Дар-ес-Салам (Танзанія), Річардс-Бей, Дурбан та Кейптаун (ПАР). В Африці є близько 300 аеродромів. Найбільші з них у Каїрі (Єгипет), Рабаті (Марокко), Дакарі (Сенегал), Лагосі (Нігерія), Найробі (Кенія), Йоганнесбурзі (ПАР). Величезне значення для світових морських перевезень має Суецький канал на території Єгипту.

      Туристичні райони

   Число туристів, які відвідують Африку, і надходження від них, дуже малі й становлять відповідно 4 % і 2 % загальносвітових. Туристів насторожують спекотний клімат, тропічні хвороби, злидні, політична нестабільність, відсутність розвинутої транспортної та туристичної інфраструктури.

   Територія Африки лежить у межах двох рекреаційно-туристичних регіонів світу, що різняться за природними та історико-культурними особливостями: Арабський світ (країни Північної Африки) та Африка (країни усіх інших субрегіонів). Останнім часом у туристичному бізнесі стрімко зростає роль Арабського світу. Там активно розвиваються пляжний та діловий туризм. Окрім того, підвищується інтерес до пізнавального туризму країн з багатою історією. Найбільш популярними туристичними країнами з африканського Арабського світу є Єгипет, Туніс та Марокко.

  Роль рекреаційно-туристичного регіону Африка поки що незначна. Проте особливо популярним у цьому регіоні є африканське сафарі – автомобільні мандрівки саваною з метою ознайомлення з дикою природою. Найвідоміші сафарі – в межах національних парків Кенії, Танзанії, Уганди, Ефіопії. 

ДЖЕРЕЛО:https://geografiamozil2.