Населення Північної Америки

Населення Північної Америки

Загальна кількість населення Північної Америки перевищує 460 млн. осіб, що становить 8% населення світу. Середня густота 19 осіб на 1 кв. км.

Населення континенту складається з кількох груп, різних за походженням, расовою належністю і чисельністю: корінне населення - індіанці й ескімоси, нащадки європейських завойовників, вихідці з європейських країн, вихідці з Азії і афроамериканці.

Іспанські завойовники почали називати корінних мешканців індіанцями, помилково вважаючи, що відкриті X. Колумбом землі і є Індією.

Значні території безлюдні (переважно на півночі Канади), найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя США. Три четверті населення Північної Америки проживає в містах; найбільші міські агломерації: Нью-Йорк, Мехіко, Лос-Анджелес, Чикаго, Сан-Франциско. Найбільші міста (населення понад 1 млн.): Мехіко, Нью-Йорк, Чикаго, Торонто, Лос-Анджелес, Монреаль, Гвадалахара, Монтеррей, Філадельфія, Х'юстон, Гватемала, Ванкувер, Детройт, Сан-Дієго, Даллас.

Європейці застали індіанців на різних ступенях матеріальної і духовної культури. Населення північно-західного узбережжя Північної Америки займалось рибальством і полюванням на морського звіра, мешканці тайги і прерій були мисливцями. Племена південно-східної частини материка займались землеробством. Високу культуру мали народи Мексики і Центральної Америки - майя й ацтеки. Вони не тільки були вмілими землеробами, а й добрими архітекторами, мали писемність, знали обробку металів.

Мови корінного населення Північної Америки надзвичайно різноманітні: налічується до 1000 мов і діалектів, що об'єднуються майже в 100 лінгвістичних груп. Так, головними мовними групами індіанців є: атапаська, селиш, сну, хока, пенути, шошонська, кеддо, мускаги, нахуа, майя. За структурою мови індіанців досить складні і здебільшого належать до так званих полісинтетичних мов.

Ескімоси розселилися по всьому північному узбережжі Америки - від Аляски до Гренландії. За фізичною типізацією і за мовою вони відрізняються від індіанців (ескімоси мають жовтий колір шкіри, вузький розріз очей, пряме жорстке чорне волосся, невеликий зріст) - це найтиповіші монголоїди. При розкиданості ескімоських племен у них спостерігаються варіації типів. Жоден народ земної кулі не зв'язаний з морем так тісно, як ескімоси. Тюлені, моржі, риба - основні продукти їх харчування. У пошуках звіра і риби мисливці виходять у море на своїх легких шкіряних човнах - каяках. Влітку ескімоси полюють на водоплавну птицю і канадських оленів карібу. Жінки в цей час збирають щавель, дудник, різні мохи, роблячи запаси на зиму.

   Близькі до ескімосів за характером життя і рівнем розвитку - алеути, їх збереглося дуже мало, якихось кілька тисяч у південно-східній частині Аляски. Основну масу сучасного населення Північної Америки становлять представники європеоїдної раси. Територію Канади і США колонізували переважно вихідці з Британських островів, а також з Франції. В цих країнах панує англійська мова, а в Канаді, крім того, поширена французька. Пізніше в Північну Америку переселилися вихідці і з інших країн Європи, в тому числі і з України.

Значний відсоток населення Північної Америки становлять афроамериканці. Це нащадки рабів, привезених з Африки європейськими колонізаторами для роботи на плантаціях. Більша частина афроамериканців проживає в США. Багато афроамериканців проживає на островах Карибського моря.

Державною мовою Мексики та країн Центральної Америки є іспанська, на Гаїті, Мартініці, Гваделупі - французька, на Ямайці - англійська.

         Іглу – житло з льоду ескімосів

Корисні копалини Північної Америки

 Корисні копалини

Материк дуже багатий на різноманітні корисні копалини. Це пов'язано з тектонікою та геологічною будовою континенту. Особливо багато в Північній Америці природного газу, кам'яного і бурого вугілля, цинку, молібдену. Значні запаси залізної, мідної, свинцевої, нікелевої руд, кобальту, нафти. Бідний материк на марганець, хром, алюмінієву сировину, вольфрам, олово.

Майже всі поклади кам'яного вугілляматерика зосереджені на території США і здебільшого пов'язані з відкладами карбону, тріасу та крейди. Найбільші поклади вугілля знаходяться на передгірному західному схилі Аппалачів — у так званому Пенсільванському басейні, а також у штаті Західна Вірджінія. Родовища вугілля є також на південь від Великих озер (Іллінойський і Міссісіпський басейни).

   Родовища бурого вугілля широкою смугою тягнуться від верхів'я р. Міссурі вздовж східного схилу Скелястих гір аж до Північного Льодовитого океану. Більша частина буровугільних родовищ зосереджена на території Канади і відіграє важливу роль у паливному балансі цієї країни.

   Основні райони поширення нафтиналежать до Аппалачського прогину. Це - басейни Канзасу, Оклахоми, Техасу. Є  поклади нафти на узбережжі Мексиканської затоки США і Мексики. Нафтові родовища є також на заході США, де вони тягнуться неширокою смугою вздовж тихоокеанського узбережжя.

   З кам'яновугільними і нафтовими родовищами пов'язані родовища природного газу.

   З рудних копалин Північна Америка багата на залізну руду. Великі родовища залізної руди залягають у районі Великих озер. Більша частина запасів зосереджена в Канаді (штат Онтаріо). Великі поклади залізної руди є на півострові Лабрадор і на півдні Аппалачських гір - у штаті Алабама.

   Досить великі поклади мідних і нікелевих руд зосереджено у Північній Америці. Найбільші з них зосереджені в Канадському щиті.

   За запасами кольорових і дорогоцінних металів - срібла, золота, міді, цинку, свинцю - Кордільєри посідають одне з перших місць у світі. Особливо багаті на них Скелясті гори і мексиканські Сьєрри.

Тектонічна будова та рельєф Північної Америки

 Рельєф  і геологічна будова материка

Поверхня Північної Америки дуже різноманітна. При середній висоті материка 720 м над рівнем моря більша частина його має висоти від 200 до 500 м, на низовини припадає 20%. Більш як 25% території становлять висоти понад 1000 м. Найвища точка Північної Америки - гора Деналі (Мак-Кінлі) - 6193 м, найнижча - Долина Смерті - 85 м нижче рівня моря.

Північна Америка разом з Євразією є залишком давнього материка північної півкулі Лавразія, який почав розколюватися на сучасні материки наприкінці мезозойської ери близько 100 млн. років тому.

 На відміну від інших частин світу типовим для континенту є меридіональне простягання найвищих гірських систем по його периферії - Кордильєр на заході і Аппалачів на сході.

 Основу материка становить докембрійська Північно-Американська платформа, що займає приблизно половину його поверхні, велику частину Гренландії і південний схід Канадського Арктичного архіпелагу. Близько 60% поверхні платформи майже не має осадочного чохла і виступає на поверхню у вигляді Канадського, або Лаврентійського, щита - одного з найбільших щитів північної півкулі. Щит утворюють архейські та протерозойські гнейси, граніти та інші кристалічні породи – найдавніші породи на материку.

 Колись Канадський щит займав майже всю Північну Америку на схід від Скелястих гір. Точніше, саме він і був тоді Північною Америкою. Потім південна частина його опустилась і була залита морем. А коли море знову відступило, з-під води з'явився не щит, а потужні шари морських осадків: вапняку, глин, піску. Вони осіли на поверхні щита і вкрили його шаром завтовшки кілька кілометрів. Саме вони й утворюють тепер поверхню США і західну частину Канади.

  Чим далі на північ, тим шар осадків тоншає, і на північ від Великих озер кристалічні сланці і граніти виходять на поверхню.

   Ще в давнину Канадський щит під напором сусідніх ділянок земної кори дав ряд тріщин. По тріщинах осідала, провалювалась його середина. Море негайно затопило утворену западину. Цей провал на щиті добре видно на карті; його займає Гудзонова затока.

  Рівнини займають 2/3 поверхні материка. Канадському щиту відповідає в рельєфі Лаврентійська височина, яка має пересічні висоти 500-700 м. Вона зазнала впливу давнього зледеніння. Льодовики принаймні 4 рази наступали на материк, сповзаючи з півострова Лабрадор. Під час найбільшого Канзаського зледеніння, яке відбувалася близько 300 тис. років тому, кригою було вкрито 65% площі материка. Південна межа льоду досягала приблизно 40° пн. ш. Товщина шару криги становила 2-3 км. Останній льодовик розтанув 6-10 тис років тому. Канадський щит у тій його частині, яка тепер виходить на поверхню, багато років був похований під льодами, потужність яких досягала 2-3 км.

   Коли льодовик розтанув, западини по краях щита, утворені вздовж тріщин або вкриті льодом, заповнились талими водами - виникли Великі озера і ланцюг інших, також дуже великих, «майже великих» озер: Вінніпег, Атабаска, Велике Невільниче, Велике Ведмеже. Озера ці з'єднались річками, які несли в океан надлишок талих вод: на північний схід потекла річка Св. Лаврентія, на північний захід, якраз по межі щита,- Маккензі. Річки прорили русла в обхід льодовика, бо він не пропускав ще їх найкоротшим шляхом у Гудзонову затоку. Частина води стікала на південь у Мексиканську затоку через р. Міссісіпі.

   Льодовик не зміг перетворити Канадський щит в абсолютну рівнину, бо в різних місцях він мав різну твердість. Поряд з «баранячими лобами» трапляються «кучеряві скелі», поверхня яких нагадує хвилясту вовну вівці. «Баранячі лоби» місцями відполіровані льодом до блиску, місцями покреслені паралельними подряпинами - слідами каменів, які він ніс за собою. За напрямом цих подряпин дізналися, звідки і куди рухався льодовик.

   Незліченні горби і западини на поверхні щита розкидані в повному безладді. Коли льодовик розтанув, кожна западина перетворилася в озеро, тому й озер у північній Канаді безліч. Суша між ними, мов тонке мереживо, вся складається з хитросплетеної сітки островів і перешийків. Озера лежать на різній висоті, і річки збігають від одного до другого порогами і водоспадами.

   Отже, розвиток сучасних форм поверхні Північної Америки - це прояв і наслідок тісної взаємодії ендогенних й екзогенних процесів. У результаті цього в межах Північної Америки сформувалися такі форми рельєфу: Лаврентійська височина, Кордильєри, Аппалачі, Центральні рівнини, Великі рівнини та Берегові низовини – Приатлантична, Міссісіпська, Примексиканська.

  На захід від Центральних рівнин розташована смуга Великих рівнин, або плато Прерій. Великі рівнини являють собою систему східчастих плато, що знижуються від Кордільєр на схід. Висота їх від 500 м на сході до 1600-1700 м на заході, протяжність з півночі на південь понад 4000 км. Поверхня Великих рівнин складена переважно осадочними породами, які вкриті алювіальним, еоловим, а в північній частині - льодовиковим матеріалом. Річки, що стікають з Кордільєр, розчленували плато глибокими долинами на столові височини. Тут поширені «дурні» землі – бедленди, на яких не можлива господарська діяльність людини.

 Східний край Північної Америки займає пояс давніх омолоджених гір - Аппалачів. Довжина гір понад 2000 км, ширина 200-300 км, середня висота 1000-1300 м, а окремі вершини досягають 2000 і більше метрів. Північна частина утв. в каледонську складчастість, а південна у герцинську. Мають пологі схили та округлі вершини (подібні ззовні до Карпат). Найвища точка г. Мітчелл – 2037 м. Відкриття Аппалачів почалося у 1540 р., коли до південно-східного підніжжя вийшов іспанський конкістадор Ернандо де Сото. Гори розміщені в районі колишнього проживання племені індіанців-аппалачів. На їх мові це слово означає – “помори”. З початку ХVІІ ст. гори активно вивчалися, а до кінця ХVІІІ ст. були  пройдені уздовж і поперек.  Найбільшою в світі карстовою печерою є Флінт-Мамонтова печера біля західних схилів Аппалач. Загальна довжина її підземних коридорів становить близько 500 км. У печері є мальовничі гроти, глибокі шахти, підземні озера і річки, найдовша з яких Стікс. Знайдена печера була у 1809 р мисливцем, що переслідував пораненого ведмедя.         

Уся західна частина Північної Америки, починаючи від Панамського перешийка на півдні і до Аляски на півночі, а також Антільські острови, входять до складу Кордільєр, що складаються з кількох хребтів і великих плато між ними. Більшість хребтів належить до мезозойського і альпійського етапів горотворення.  

Альпійська складчастість – хребет Аляска, Берегові хребти, Мексиканське плоскогір’я.

Решту хретів і піднять – мезозойського віку.

Починаються Кордільєри на Алясці двома основними хребтами, що мають тут широтний напрям,- хребтом Брукса на півночі і Аляскинським хребтом на півдні. В Аляскинському хребті знаходиться найвища точка Кордільєр - г. Мак-Кінлі (6193 м). Гора названа шукачами золота у 1896 р. на честь 25-го президента США Уїльяма Мак-Кінлі.  

Гори Брукса мають висоту 1200-1300 м. На північ від Аляскинського хребта розташоване велике і досить розчленоване плоскогір'я Юкон з переважаючими висотами 600-800 м.

Основними гірськими ланцюгами канадської частини Кордільєр є Скелясті гори на сході і Береговий хребет на заході. Між ними розташоване вулканічне плато Фрейзер, висота якого 800-1200 м. Система проток відокремлює Береговий хребет від острівного ланцюга. У межах США Кордільєри досягають найбільшої ширини (до 1600 км). Береговий хребет Канади переходить у Каскадні гори в межах США. Між хребтами на заході і Скелястими горами на сході розкинулись такі величезні плато, як Колумбійське, Великий Басейн і Колорадо. Плато Колорадо відоме своїми грандіозними каньйонами. Так, Великий каньйон річки Колорадо має глибину до 1800 м.

На території Мексики Кордільєри нижчі і менш розчленовані. Тут розкинулося велике Мексиканське плоскогір'я, внутрішня частина якого являє собою чергування хребтів і улоговин. За характером рельєфу воно нагадує Великий Басейн. На  півдні – ряд вулканів (Орісаба - 5700 м, Попокатепетль - 5452 м). Про недавній вулканізм тут свідчать гейзери, гарячі джерела, грязьові вулкани. Ці явища спостерігають в Йєллоустонському національному парку, відомому найвищими гейзерами в світі. Деякі з них викидають гарячу воду на висоту 50-90 м. Зокрема це: “Велетень” – 91 м, “Пречудесний” – 75 м, “Старий служака” – 50 м. Поруч з гейзерами-велетнями, що викидають воду раз на десятки років, є й маленькі фонтанчики, що б’ють к під землі кожні 3-4 хв. Є гейзери-одинаки, є й групки струменів, що пов’язані підземними ходами. Відомі у парку й гарячі озера, в яких живуть водорості, що підфарбовують воду у різні кольори: зелений, рожевий, жовтий, оранжевий. Йєллоустонський – перший створений у світі національний парк. Він існує з 1 березня 1872 р. Нині парк щороку відвідує майже 3 млн. туристів. Територія відома мальовничими ландшафтами, каньйонами, печерами, вулканічними озерами, гарячими джерелами (половина світу!), грязьовими вулканами та гейзерами. Більша частина парка вкрита застиглою лавою.

Тихоокеанське узбережжя Північної Америки та південну вузьку частину материка складає молодий альпійський пояс складчастості, який не завершив свого формування. Тут найбільш часті землетруси та є діючі вулкани. Найвищим серед вулканів Північної Америки є Орісаба (5747 м). Місцеві жителі називають вулкан Чітлалтепетль – “зоряна гора”. Є багато свідчень про виверження Орісаби протягом ХVІ-ХVІІ ст. Останнє виверження вулкана сталося у 1687 р.   

Попокатепетль – вулкан на півдні Мексики. Назва в перекладі з мови місцевих індіанців означає “гора, що димить”. Висота вулкана становить 5432 м. Попокатепетль – діючий вулкан. Він майже безперервно димить. Територія навколо вулкана проголошена національним парком.   

Найактивнішим у Північній Америці є вулкан Ісалько у країні Сальвадор. Його висота — 1885 м. Близько двохсот років він діє безперервно. Виверження повторюються кожні 2-10 хвилин. Цей вулкан служить маяком для моряків.

Дрібніші риси рельєфу здебільшого пов'язані з ерозійними процесами. У північно-західній частині Кордільєр добре представлені льодовикові форми, а в південно-східній - водно-ерозійні. У внутрішніх частинах зустрічаються численні форми рельєфу, утворені діяльністю вітру.

Географічне положення Північної Америки

 Географічне положення

Площа — 20,4 млн. км², а разом із островами — 24,25 млн. км² - 16% суші земної кулі. Вона в два рази більша за Європу і поступається тільки перед Євразією та Африкою.

Найпівнічніша точка           мис Мерчисон71°58′ пн. ш. 94°28′ зх. д.

Найпівденніша точка          мис Мар'ято7°12′ пн. ш. 80°52′ зх. д.

Найзахідніша точка             мис Принца Уельського 65°35′ пн. ш. 168°05′ зх. д.

Найсхідніша точка               мис Сент-Чарльз 52°24′ пн. ш. 55°40′ зх. д.

Північна Америка розміщена повністю у Північній і Західній півкулях і простягається від екваторіальних до арктичних широт.

Найбільш наближена до Південної Америки і Євразії. Від Пд. Америки відділяється Панамським каналом (побуд. у 1914 р. – довжина 280 км, ширина 150 км, глибина – 21 м)

Берегова лінія дуже порізана, особливо у північній частині.

Острови: Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг (Баффінова Земля, Вікторія, Банкс, Елсмір), Вест-Індія (Великі Антильські острови – Куба, Ямайка, Гаїті, Пуерто-Ріко; Малі Антильські острови, Багамські острови), Бермудські острови, Ньюфаундленд, Алеутські острови, острів Святого Лаврентія, Архіпелаг Олександра, острови Королеви Шарлотти, острів Ванкувер).

Півострови: Каліфорнія, Аляска, Унгава, Лабрадор, Флорида, Юкатан

Моря і океани: Тихий: Берінгове; Північно-Льодовитий – Баффіна, Бофорта, Гренландське; Атлантичний – Саргасове, Карибське (море Флібустьєрів)

Затоки: Каліфорнійська, Аляска, Гудзонова, Святого Лаврентія, Фанді, Мен, Мексиканська, Кампече

Протоки: Панамський канал, Берінгова, Гудзонова, Дейвісова, Флоридська

Індія

 Офіційна назва –  Республіка Індія

Склад території – 25 штатів, 7 союзних територій

Столиця - Нью-Делі

Член міжнародних організацій – ООН, Співдружності Націй, СААРК, БРІКС, БІМСТЕК, План Коломбо та ін.

Офіційна мова – гінді, англійська та ін. (усього 22 мови)

Релігії – індуїзм

Площа країни - 3,3 млн. км²

Населення - 1342 млн. осіб (2017)

Загальний ВВП (за даними МВФ, 2017) - 2488 млрд. $

ВВП на 1 особу - 1875 $ 

ІЛР (місце у світі, 2016) - 131

Форма правління - парламентська республіка

Територіальний устрій -федеративна держава

Місце країни за типізацією ООН - країна, що розвивається, країна великого потенціалу

       Місце країни у світі та регіоні

       Індія є однією з країн-велетнів світу в географічному та демографічному сенсі. Водночас вона є достатньо типовою країною, що розвивається, з притаманними їй контрастами розвитку. З одного боку, Індія посідає 7-ме місце у світі та 3-тє в Азії (після Китаю та Японії) за ВВП, 6-те місце в світі та 4-те в Азії – за золотовалютними резервами. За військовою потужністю Індія – четверта держава світу, а в Азії – друга після Китаю. З іншого боку, країна перебуває у другій сотні за ВВП на душу населення, значна частина її населення залишається неписьменною та перебуває за межею бідності. Реформи, що почалися в Індії у 1991 р., перетворили економіку країни на одну з тих, що розвиваються найбільш швидкими темпами у світі. 

     У ХІХ – першій половині ХХ ст. Індія разом з Пакистаном та Бангладеш входили до складу великої колонії Британська Індія. Після її розпаду у 1947 р. було утворено дві держави за релігійною ознакою. До 1950 р. Індія була домініоном Великої Британії, а потім проголошена республікою, яка стала членом Співдружності Націй.

    Сучасна Індія є важливим регіональним економічним та політичним лідером. У 1974 р. Індія здійснила підземні випробовування ядерної зброї й стала, таким чином, новим членом «ядерного клубу», а у 1980 р. приєдналася до світового «космічного клубу». Особливості індійської економіки забезпечено дією низки чинників, які визначають місце країни в міжнародному поділі праці. 

       Економіко-географічне положення

       Індія є великою півострівною державою в Південній Азії. Вона межує на заході з Пакистаном та Афганістаном, на півночі – з Китаєм, Непалом та Бутаном, на сході – з Бангладеш і М’янмою. Морем країна межує із Шрі-Ланкою та Мальдівами.

    Напруженими залишаються відносини з Пакистаном через його територіальні претензії щодо північної частини штату Джамму і Кашмір. Несприятливими є й кордони з Афганістаном, на території якого протягом кількох десятиліть триває громадянська війна. Складними є стосунки Індії з Китаєм через не врегульованість кордону в Гімалаях та деякі політичні суперечки. Існують спірні ділянки кордону з Бангладеш. Всередині самої Індії політична ситуація є дуже нестабільною. Особливо це стосується штату Пенджаб, жителі якого вимагають незалежності та проголошення власної держави.

    Найбільші морські порти розміщено в штучних бухтах (Мумбай, Ченнай) та гирлах річок (Колката). 

      Природно-ресурсний потенціал

      Індія є переважно рівнинною країною. Її більшу частину становить плоскогір’я Декан, розташоване на давній платформі. На півночі плоскогір’я переходить у Індо-Ґанґську низовину, сформовану річковими наносами. На крайньому півночі розкинулася система молодих гір Гімалаїв.

      Клімат країни субекваторіальний мусонний. Агрокліматичні умови на більшій її частині сприятливі й дають змогу займатися землеробством протягом усього року. В Індії виділяють три сезони: сухий прохолодний (листопад – лютий), сухий жаркий (березень – травень) та вологий жаркий (червень – жовтень). Понад 40 % орних земель зрошуються.

    Індія багата на мінеральні ресурси. До осадового чохла платформи приурочено великі родовища паливних ресурсів, перш за все – кам’яного вугілля. ¾ його видобутку припадає на Східний басейн, який називають «Індійським Руром». Нафту та природний газвидобувають на північному сході та шельфі Аравійського моря. Свої потреби в нафті та природному газі Індія задовольняє лише частково.

   На щитах платформи ведеться розробка рудних ресурсів. Індія відома значними запасами залізних та марганцевих руд. Їх родовища концентруються в східній та центральній частинах країни. Покладів руд кольорових металів значно менше. Індія входить до топ-5 країн світу за запасами бокситів. Їх родовища є на сході країни. Там також відомі поклади хромових та цинкових руд, на півночі – мідних руд.

   Індія має багаті поклади деякої нерудної сировини. Зокрема країна дає 4/5 світового експорту слюди. Є також поклади графіту (на північному сході) та кухонної солі (на північному заході).

     Великі запаси водних ресурсівконцентруються в річках, однак їх рівень сильно коливається протягом року. Головною річкою є Ґанґ. Порожисті річки Гімалаїв та плоскогір’я Декан багаті на гідроенергоресурси.

 Індія дуже багата земельними ресурсами. Структура земельного фонду вирізняється надзвичайно високим (56 %) рівнем розораності. За загальними площами оброблюваних земель країна поступається лише США. Понад половину ріллі припадає на родючі ґрунти, що сформувалися на річкових наносах Індо-Ґанґської низовини. Дуже родючі тропічні чорні ґрунти (регури) поширені на плоскогір’ї Декан.

  Лісові ресурси країни вкрай виснажено. Нині вони вкривають лише 20% території країни і переважно збереглися на сході. 

      Працересурсний потенціал

     Кожний шостий житель планети – індієць. Населення країни можна порівняти з сумарною кількістю людей, які проживають в Африці та Австралії. Щорічний абсолютний природний приріст населення Індії залишається найбільшим у світі (у 2,5 раза перевищує Китай).

  Демографічна політика спрямована не лише на зменшення рівня народжуваності, а й на поліпшення матеріального забезпечення родини. За останні півстоліття показник народжуваності знизився майже удвічі. Нині він становить 19,3  осіб/тис. Рівень смертностіскоротився до 7,3  осіб/тис. Природний приріст – 12,0 осіб/тис. Зросла й середня тривалість життя: з 27 років (у 30-х рр. ХХ ст.) до 68,13 року (у 2016 р.). Індійці почали пізніше брати шлюб у середньому на 8 – 10 років: чоловіки – у 28 років, жінки – у 22 роки. На одну жінку припадає 2,5 дитини (в минулому було 5 – 6). У країні наявні ознаки ІІ типу відтворення населення. Населення Індії значно молодше, ніж Китаю або Японії: його середній вік 27,6 року.

  Трудовим ресурсам притаманні низька вартість оплати праці та поступово зростаючий рівень кваліфікації. Це сприяє розвитку працемістких  виробництв, до яких залучаються іноземні інвестиції. Близько 49 % економічно активного населення зайнято в первинному секторі економіки, зокрема в сільському господарстві; 20 % – у вторинному(переробній промисловості, в т. ч. й у кустарному виробництві) та 31 % – у третинному. 

    Високий рівень безробіття спричинив ще з 30-х рр. ХІХ ст. великі еміграційні потоки з Індії до різних регіонів світу. У повоєнні роки посилилася еміграція до США, Канади та Великої Британії.

    За національним складом населення Індія – найбільш багатонаціональна країна світу. На її території проживає понад 150 націй та народностей. З них дві нації належать до найбільших – хіндустанці та бенгальці. У важкодоступних районах Гімалаїв живе близько 400 племен. Англійська мова використовується в ділових колах, освіті, особливо вищій.

     Релігійний склад населення Індії є досить складним. Там сповідують індуїзм (80% людей), мусульманство (14 %), буддизм, сикхізм, джайнізм, християнство, місцеві традиційні вірування. Релігія й досі має вплив на життя в країні. На суспільство значно впливають масштабні релігійні зіткнення між мусульманами та індусами, між індусами та сикхами. Індуїзм закріпив поділ людей на стани – групи, які пов’язані зі спадково закріпленими професіями та правилами поведінки. 

       Соціальні чинники розвитку економіки

    Хоча за конституцією Індії поділ людей на стани офіційно скасований, традиції є настільки стійкими, що реально стани продовжують існувати й чинити вплив на соціальний та матеріальний стан людей.

 Стійке економічне зростання Індії сприяло розв’язуванню найгостріших соціальних проблем. Проте основні з-поміж них  – викорінення бідності та поліпшення якості життя – залишаються пріоритетними завданнями й надалі. Зрушення в цьому напрямі є істотними. Частка індійців, які живуть за межею бідності, за останні півстоліття скоротилася більш ніж удвічі: з 55 до 24 % населення, а ВВП на душу населення зріс майже втричі. Особлива роль у подальшому розвитку національної економіки Індії належить зростаючому середньому класу.

       Державні монополії

  В індійській економіці існує значна частка державного сектору. У промисловості третина підприємства перебувають у державній власності. На частку державних підприємств припадає більшість видобутку та переробки нафти, видобутку вугілля, виробництво електроенергії, сталі. Крім того, державний сектор контролює оборонну промисловість, атомну енергетику, залізничний транспорт, авіаційний і морський транспорт, зв’язок. Приватний сектор переважає в машинобудуванні, сільському господарстві, легкій, харчовій і медичній промисловості, будівництві, торгівлі, автомобільному транспорті.

 В Індії існують державні монополії на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Це повний контроль держави над імпортом та експортом певних видів товарів. Такі монополії, контролюючи ввезення і вивезення товарів, розв’язують проблему збалансування платежів. В Індії три державні торговельні монополії контролюють імпорт текстильної сировини (бавовнику, шовку, джуту), дві – чорних і кольорових металів, дві – хімічної продукції, по одній – зерна, фруктів, нафтопродуктів.

     Система розселення

      Індія є густозаселеною країною (406,1  особи/км²). Через природні причини найбільше заселена Індо-Ґанґська низовина – понад 500 осіб/км², найменше – гірські райони півночі – 2 – 4 осіб/км².

     Рівень урбанізації – середній: 31,3 %. Нині в країні є понад 300 міст. Темпи урбанізації – високі. Населення концентрується здебільшого у великих містах. Якщо на початку ХХІ ст. в Індії було 35 міст-мільйонерів, то нині їх 54, з них 4 міста-мультимільйонери: Мумбай (12,5 млн осіб), Делі (11,0 млн осіб), Бангалор (8,4 млн осіб) та Ахмадабад (5,6 млн осіб). До категорії світових належать 6 міст: Мумбай, Нью-Делі, Бангалор, Ченнай, Колката та Хайдарабад. Найбільші з міських агломерацій – Делійська (26,5 млн осіб), Мумбайська (22,9 млн осіб), Колкатська (15,0 млн осіб). Витіснене з перенаселеної сільської місцевості незайняте населення осідає насамперед у великих міських агломераціях, утворюючи на околицях міст великі квартали нетрів. Понад 2/3 населення Індії живе в селах.  

Особливості структури економіки країни, що розвивається

  Індія є аграрно-індустріальною країною зі значним контрастами економічного розвитку. Сучасна Індія з країни легкої та харчової промисловості перетворилася на країну з розвинутою важкою промисловістю та високотехнологічними виробництвами. За виробництвом деяких видів продукції Індія успішно конкурує з провідними країнами світу. Водночас майже усюди поширені кустарні ремесла: ручне ткацтво, ручна обробка рису та інших зернових, кустарне виробництво цукру, гончарство, обробка шкур, виробництво сірників тощо. 

   Уряд країни виділяє 5 пріоритетних напрямів розвитку економіки та соціальної сфери.

• перший – це сільське господарство;
• другий – випереджальний розвиток електроенергетики, в т. ч. атомної;
• третім пріоритетним напрямом розвитку є інвестиції в освіту і охорону здоров’я;
• четвертий напрям – прискорений розвиток інформаційних технологій як ядра нової економіки;
• п’ятий – пріоритетна увага до промислових виробництв, що їх називають стратегічними: оборонно-промисловий комплекс, електроніка, авіабудування, аерокосмічна промисловість, телекомунікації.

   Уряд країни проводить політику економічної лібералізації. Істотним джерелом надходжень твердої валюти є капіталовкладення індійської діаспори.

          Спеціалізація сільського господарства

   Основу економіки країни становить багатоукладне сільське господарство, в якому в землеволодінні переважає приватний сектор. У сільському господарстві Індії й дотепер існують великі контрасти: великі поміщицькі плантації, що забезпечують товарне виробництво, розташовані поряд із дрібними селянськими господарствами, в яких вирощують продукцію для власного споживання. Багато селян змушені орендувати землю в поміщиків і віддавати за землекористування від 1/2 до 2/3 урожаю. У сільському господарстві зайнято 49 % робочої сили, а воно забезпечує 19,9 % ВВП. Частка сільгосппродукції продукції в експорті Індії становить 15 %. В аграрному секторі широкопроводилася «зелена революція», яка сприяла значному зростанню виробництва основних зернових і технічних культур.

   У виробничій структурі сільського господарства Індії яскраво виражена рослинницька спрямованість, що пов’язана з вегетаріанством та релігійними причинами. Рослинництво забезпечує понад 75% всієї вартості сільськогосподарської продукції. Індія увійшла до першої трійки країн світу за вирощуванням пшениці, рису, чаю, цукрової тростини, арахісу, тютюну, картоплі. Вона випереджає всі держави світу за збором просу, джуту, бавовника та бананів. Рослинництво в Індії вирізняється високою працемісткістю. Незважаючи на проведені аграрні реформи та піднесення аграрного виробництва, механізація все ще недостатня. У більшості сіл немає електрики. Проте позитивними наслідками «зеленої революції» стали застосування високоврожайних сортів, добрив, спеціальної техніки, зрошуваних земель. За їх площами Індія поступається лише Китаю. Продовольчими культурами зайнято ¾ посівних площ.

     Основними споживчими культурами Індії є рис, пшениця та просо. Важливе місце у продовольстві належить також картоплі та кукурудзі. Основними технічними культурами в Індії є волокнисті: бавовник та джут. Низькоякісні сорти бавовнику культивують на плоскогір’ї Декан, високоякісні – на поливних землях Індо-Ґанґської низовини. Джут росте в дуже вологій дельті Ґанґу. Із цукристих переважає цукрова тростина. Країна посідає 2-ге місце в світі (після Бразилії) за виробництвом цукру. Важливе значення мають олійні, що їх культивують практично повсюдно: арахіс, ріпак, гірчиця, соя, соняшник. З тонізуючих культивують чай (майже 1/3 його світового збору) та каву, з каучуконосних – гевею. Окрім того, вирощують та експортують багато видів тропічних фруктів: апельсини, манго, папайю, ананаси, банани. Разом з тим їх споживання в країні невелике.

   На території Індії виділяють три основні сільськогосподарські райони: північний, східний та центральний. У північному головною рослиною є пшениця, а також вирощують цукрову тростину та олійні культури (арахіс, гірчицю, ріпак). У східному районі основні площі зайнято рисом, а також велике значення має культивування джуту та чаю. Центральнийсільськогосподарський район спеціалізується на вирощуванні проса та бавовнику, на морському узбережжі – прянощів і кокосової пальми.

     Роль тваринництва є другорядною. За поголів’ям великої рогатої худоби (15 % світу) Індія є безперечним лідером через релігійні догмати індуїзму, однак за споживанням м’яса – посідає одне з останніх місць у світі. Велика рогата худоба використовується головним чином як тяглова сила на польових роботах. 

         Видобування мінеральних ресурсів

  Вступ Індії на шлях індустріалізації підвищив роль видобувної промисловості. Головним виробництвом паливної промисловості є кам’яновугільна, що розвинута на сході країни. За видобутком кам’яного вугілля Індія поступається лише Китаю та США. Значно зріс видобуток нафти та природного газу, але й нині Індія забезпечує потреби власної економіки в цих видах ресурсів лише на 20 %. Через те найбільші центри нафтопереробки склалися в морських портах, куди довозять імпортну нафту, переважно з країн Перської затоки. Це морські порти Мумбай, Колката, Ченнай. Особливе значення має видобуток залізних руд, що за останні півстоліття зріс у 10 разів. Нині за видобутком залізних руд Індія посідає 5-те місце в світі. 

Промислові виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію країни

    Швидкими темпами розвивається переробна промисловість. За часткою у виробництві ВВП вона вже зрівнялася із сільським господарством. Найдавнішою є харчова промисловість. Провідними її напрямами є кустарне та заводське виробництво цукру, борошна, рослинної олії, тютюнових виробів, пакування чаю, обробка горіхів кеш’ю тощо. Із часів британського панування в Індії склалася алмазна промисловість. Індія – єдина країна, яка виробляє дрібні діаманти; їх називають «індійськими». За рівнем розвитку атомної енергетики Індія є лідером серед країн, що розвиваються: в країні працює 10 ядерних реакторів на 5 АЕС. 

      Металургія

    Чорна металургія демонструє високі темпи зростання: 3 – 7 % на рік. За останнє десятиліття за виробництвом сталі країна піднялася з 8-го на 3-тє місце в світі, нині поступаючись лише Китаю та Японії. На індійських металургійних підприємствах освоєно виробництво широкого асортименту стального прокату та виробів із сталі. Найбільшим металургійним районом став східний (Бокаро, Дургапур, Джамшедпур). Найбільший комбінат чорної металургії країни збудовано в центральній частині міста Бгілаї.

     Основним у кольоровій металургії є виробництво алюмінію. Індійська компанія Birla Copper належить до найбільших у світі з виробництва рафінованої міді. У країні виплавляють також свинець, цинк та інші метали. Для потреб машинобудування Індія довозить від 20 до 60 % різних кольорових металів. 

     Машинобудування

     Виробнича структура машинобудування Індії стрімко змінюється. Поряд із старими виробництвами важкого металомісткого машинобудування розвиваються праце- та наукомісткі виробництва, що використовують місцеву дешеву робочу силу. Підприємства, на яких складають мотоцикли, велосипеди, побутову техніку, розробляють комп’ютерні програми, розвиваються у великих містах: Мумбаї, Ченнаї, Колкаті, Бангалорі, Хайдарабаді. Швидкими темпами зростає індійське автомобілебудування. З кінця 90-х років інтенсивно збільшується випуск автомобілів марки Maruti Suzuki за участі японського капіталу. Нині Індія посідає 5-те місце в світі та 3-тє в Азії (після Китаю та Японії) за кількістю складених автомобілів – 4,8 млн на рік (2017 р.), з яких майже 80% становлять легкові. Вкладаються інвестиції в літакобудування, електроніку, телекомунікації.

    Швидко розвивається радіоелектронна промисловість. Частину машин та обладнання довозять з-за кордону. 

       Хімічне виробництво

   Індія належить до країн із середнім рівнем розвитку хімічної промисловості. Головним виробництвом є синтез мінеральних добрив. Хімія полімерів на основі нафтопереробки розвивається в Мумбаї.

  В останні десятиліття країна досягла значних успіхів у розвитку національної фармацевтичної промисловості, продукція якої успішно експортується. В країні виробляється великий спектр ліків. 

      Текстильне та швейне виробництва

   Текстильна промисловість, що використовує дешеву робочу силу має важливе експортне значення. Вона представлена бавовняною та джутовою промисловістю. В Індії також виробляють тканини та одяг з натурального шовку та вовни. Розвинутими є шкіряно-взуттєва промисловість, килимарство. Індія – експортер тканин і взуття. 

      Особливості розвитку третинного сектору

     В країні стрімко зростає роль сфери послуг. Найбільше уваги приділяється реалізації державних програм розвитку комп’ютерного програмування та ІТ-аутсорсингу.

   Особливе значення приділяється розвитку вітчизняної науки. Країна виділяє близько 1 % ВПП на науково-дослідницьку діяльність. У світі все частіше говорять про «індійське технологічне диво». Понад третину співробітників компанії Microsoft є вихідцями з Індії. Через низьку вартість робочої сили країна стала лідером в галузі комп’ютерного програмування. Одним із високоприбуткових напрямів розвитку індійського господарства єпостачання на світовий ринок високоякісних комп’ютерних програм, експорт яких забезпечує країні створення близько 6 % ВВП.

      Індія посідає домінуюче положення на глобальному ринку ІТ-аутсорсингу передачі спеціалізованим компаніям повністю або частково функцій, що пов’язані з інформаційними технологіями. Офшорне програмування – розробка програмового забезпечення на замовлення іноземних компаній  – посідає значну частину загального обсягу ринку індійського ІТ-аутсорсингу. Індійські кол-центри зосереджено у великих містах – Нью-Делі, Мумбаї та Бангалорі.

       З початком масштабної лібералізації економіки на початку 90-х рр. ХХ ст. виробництво та експорт програмового забезпечення та ІТ-послуг було остаточно визначено національним пріоритетом. Технопарки розміщено по всій країні майже у 50 населених пунктах, зокрема у Бангалорі (називають «Силіконовою долиною» Індії), Ченнаї, Хайдарабаді, Мумбаї, Колкаті. Це комплексні науково-дослідні центри із розвинутою інфраструктурою, найсучаснішими засобами для наукових досліджень в галузі електроніки та можливостей швидкого запровадження передових технологій і ноу-хау у виробництво. Темпи зростання обсягів експорту індійського програмового забезпечення дуже високі й становлять близько 30 % на рік. Основними ринками збуту індійської ІТ-продукції є США (дає 65 % прибутків) та країни Європи.

    У країні зростає роль освіти. Державні витрати на освіту становлять 3,8 % ВВП. Рівень писемності дорослого населення за півстоліття виріс утричі й нині становить 71,2 %. Через релігійні забобони рівень письменних чоловіків значно вищий, ніж жінок. Середня тривалість освіти – 12 років. У країні працює найбільша кількість університетів у світі – близько 380; 5 індійських технологічних інститутів і 4 інститути управління мають особливу, світову репутацію.

 В Індії сформувалася система фінансових послуг. Переважна більшість фінансового капіталу зосереджена у великих промислово-фінансових групах. Вони створили промислові об’єднання. У Мумбаї розташована найстаріша в Азії та найбільша в Індії Бомбейська фондова біржа.

     Мумбай є центром кіноіндустрії. На місцевій кіностудії знімають найбільше фільмів у світі – до 1 000 на рік.

   В Індії сформувалася потужна транспортна система. Головну роль у перевезеннях виконує залізничний транспорт. За протяжністю залізниць Індія поступається США, Росії та Китаю. 40 % залізниць електрифіковано. Головні залізничні магістралі з’єднують чотири найбільші міста держави: Мумбай, Колкату, Делі та Ченнай. Міста також сполучаються автошляхами, проте вихід до доріг з твердим покриттям мають далеко не всі поселення.

    Індія – морська держава. До найбільших морських портів світу належать Мумбай та Ченнай. Зростає роль авіатранспорту. В країні діють 346 аеропортів. Міжнародні аеропорти розташовані у «великій четвірці» міст. Найбільшим серед них аеропортом-хабом є Міжнародний аеропорт імені Індіри Ганді в Делі (46 млн осіб). Мережа трубопроводів сполучає місця видобутку сировини та її переробки. За їх протяжністю Індія на 10-му місці в світі. Традиційно використовується гужовий транспорт. 

    Характерні риси просторової організації господарства. «Коридори зростання»

 У зв’язку з відносно зрілою економікою та особливостями адміністративного поділу в розміщенні економіки Індії немає домінування одного центру. Каркас промисловості становить «велика четвірка» міст: Мумбай, Колката, Ченнай та Делі. Вони є головними індустріальними вузлами, а також виконують функції найбільших адміністративних, культурних та релігійних центрів. Основні центри промислового виробництва з’єднано транспортною інфраструктурою, уздовж якої склалися т. зв. коридори зростання. Вони являють собою ряд промислових центрів, формування яких пов’язано з транспортним або сировинним чинниками. Зростає значення міста Бангалор як осередку високотехнологічних виробництв. Там відбуваються міжнародні авіасалони, розвиваються космічні дослідження, працюють обчислювальні центри, складають літаки, засоби зв’язку, зброю. 

     Зовнішні економічні зв’язки

   Роль Індії у світовій торгівлі постійно зростає. Мала вартість робочої сили зробила індійські товари досить конкурентоспроможними. Імпортовані з Індії товари часто витісняють із ринків місцеві товари. Так, на індійські тканини настільки зріс попит у США та країнах Європи, що там довелося вживати спеціальних заходів щодо скорочення споживання текстилю з Індії.

 Основу індійського експорту становлять сільськогосподарська й промислова сировина, продовольчі товари, тканини та одяг, фармацевтика, коштовне каміння та ювелірні вироби, машини й устаткування, побутова техніка, сталь та металовироби, а також продукція програмового забезпечення.Провідні статті індійського імпорту – це нафта й нафтопродукти, машини та устаткування, транспортні засоби, прокат кольорових металів, електронні комплектуючі, мінеральні добрива. Найбільші торговельні партнери Індії – Китай, США, ОАЕ, Сінгапур, Велика Британія, Швейцарія.

      Міжнародні зв’язки України з Індією

   За роки незалежності Україна та Індія налагодили співробітництво в економічній, політичній, науково-технічній, оборонній, культурній сферах. Україна відіграє важливу роль у забезпеченні Індії зброєю. Серед індійських товарів в Україні найбільш відома фармацевтична продукція. Організоване міжнародне співробітництво з навчання студентів обох держав. Відбуваються культурні обміни, спортивні заходи, міжнародні конкурси, конференції тощо. 

Клімат

 Клімат та кліматотвірні чинники

       Багаторічний режим погоди, характерний для певної місцевості кліматом.

     Кліматотвірні чинники. До формування клімату у будь- якому куточку земної кулі причетні Сонце, повітряні маси і земна (підстильна) поверхня. Від кількості сонячної енергії, яку отримує земна поверхня, залежить нагрівання повітря. Повітряні маси з певними властивостями визначають клімат тих місць, куди надходять. Підстильна поверхня (вода чи суходіл, рівнинна чи гориста, піщана, вкрита рослинністю або льодом) може по-різному впливати і на прихід сонячної енергії, і на переміщення повітряних мас. Кількість сонячної радіації, повітряні маси, підстильну поверхню називають кліматотвірними чинниками.

   Особливості клімату місцевості залежать від багатьох умов. Від географічної широти залежить кут падіння сонячних променів і, відповідно, кількість сонячної енергії, яку отримує земна поверхня. Чим менший кут падіння, тим менше нагрівається поверхня, а від неї і повітря, тим холоднішим буде клімат.На екваторі сонячні промені протягом всього року падають опівдні на земну поверхню майже прямовисно (під кутом 90°). Тому температура повітря там висока (понад 20 °С) і клімат відповідно жаркий. З віддаленням від екватора промені падають з деяким нахилом - кут їх падіння стає меншим. Вони менше нагрівають суходіл і море. Внаслідок цього менше нагрівається повітря, і клімат стає холоднішим - помірним. У полярних районах сонячні промені падають під таким малим кутом, що ніби ковзають поверхнею, а тому нагрівають її слабо. Тому зими там холодні, суворі, а літо коротке і прохолодне. Крім того, льоди і сніг, які поширені на великих просторах, відбивають сонячне проміння. Клімат у цих районах дуже холодний. Отже, внаслідок розподілу сонячного тепла за різними широтними зонами клімат змінюється від екватора до полюсів, тобто зонально.

    Клімат місцевості залежить від віддаленості від океанів і морів. На одній і тій самій широті, незважаючи на отримання однакової кількості сонячної енергії, місцевість має різні температури повітря і кількість опадів, а отже, різний клімат.

  Клімат океанів, островів, західних узбереж материків у помірних широтах з прохолодним літом і теплою зимою (амплітуда коливань температури повітря невелика), великою кількістю опадів, що випадають цілий рік, називають морським.

   З віддаленням від океанів у глиб континентів частіше буває безхмарна сонячна погода. Літо стає жарким, а зима морозною (збільшується амплітуда коливання температури), менше випадає опадів (вологі повітряні маси не доходять). Такий клімат називають континентальним. Розрізняють клімати помірно континентальний, континентальний, різко континентальний. В Україні сформувався помірно континентальний клімат. На узбережжях морів і океанів, де панують вітри мусони, які роблять літо вологим, прохолодним, а зиму - сухою, сформувався мусонний клімат.

   На клімат місцевості впливає висота над рівнем моря. Для формування клімату місцевості має значення і рельєф. Він впливає на переміщення повітряних мас: сприяє або перешкоджає їх просуванню. Над великими рівнинами повітряні маси вільно поширюються на тисячі кілометрів. Океанічні течії через повітряні маси впливають на клімат узбереж. Клімат узбереж, що омиваються теплими течіями, тепліший і вологіший, ніж у внутрішніх районах, що розташовані на тих самих широтах. Узбережжя, що омиваються холодними течіями, навпаки, маютьхолодніший і сухіший клімат